Рукопис, знайдений у Сараґосі

Ровельяс говорив багато й невимушено. Серед розмови увійшла моя сестра й сіла біля мене. Граф був настільки захоплений красою Ельвіри, що просто заціпенів. Пробелькотав декілька незв’язних слів, а потім запитав, який її улюблений колір. Ельвіра відповіла, що досі ще не віддала першості жодному.

— Сеньйоро, — сказав на те граф, — оскільки ти виявляєш мені таку байдужість, то мені залишається лиш сумувати, тому відтепер єдиним моїм кольором буде темний.

Моя сестра, яка не звикла до таких виявів ґречності, не знала, що на це має відповісти. Ровельяс підвівся, попрощався з нами й пішов. Вже того вечора ми довідалися, що всюди, де він був з візитом, він говорив тільки про красу Ельвіри, а наступного дня нам донесли, що він замовив сорок чорних ліврей, вишитих золотом і чорним шовком. Відтоді ми більше не чули зворушливих вечірніх пісень.

Ровельяс, знаючи звичай дворянських домів Сеґовії, звичай, який не дозволяв часто приймати, слухняно корився своїй долі й вечори проводив під нашими вікнами разом із молоддю шляхетного походження, яка виявляла нам таку честь. Оскільки він не був ґрандом, а більша частина наших молодих знайомих належала до кастильських titulados[29], то ці сеньйори вважали його рівним собі й відповідно до цього трактували. Однак багатство все ж мало певну перевагу; всі гітари замовкали, коли він грав, і граф виявлявся першим як у розмові, так і на концертах.

І все ж така перевага не заспокоювала марнославства Ровельяса; в ньому горіло нестримне бажання перемогти бика в нашій присутності й танцювати з моєю сестрою. Тому він урочисто повідомив нас, що наказав доставити сто биків з Ґвадаррами й викласти паркетом місце, віддалене на сто кроків від амфітеатру, де після видовища товариство зможе провести ніч у танцях. Тих кілька слів справили небувале враження в Сеґовії. Граф усім закрутив голови і якщо не зруйнував, то принаймні підірвав усі маєтки.

Не встигла розійтися звістка про бій биків, як усі наші молоді люди неначе подуріли, стали вчитися позам, прийнятим у бої биків, почали замовляти багаті одежі й червоні плащі. Сама можеш здогадатися, сеньйоро, що в цей час робили жінки. Приміряли всі, які тільки мали, сукні й головні убори; що більше, запрошували модисток і кравців, а кредит зайняв місце багатства.

Усі були так зайняті, що наша вулиця майже опустіла. Щоправда, Ровельяс в усталений час був під нашими вікнами. Він сказав, що привіз з Мадрида двадцять п’ять кондитерів, і просив нас, щоб ми оцінили їхні вміння. У ту ж мить ми побачили слуг у чорних лівреях, обшитих золотом, які на позолочених підносах несли прохолодні напої.

Наступного дня повторилася та сама історія, і мій чоловік слушно почав сердитися. Він не вважав доречним, щоб двері нашого дому стали місцем публічних збіговиськ. Він вирішив порадитись щодо цього зі мною; я була, як завжди, тієї самої думки, і ми вирішили виїхати в маленьке містечко Вільяка, де в нас був дім і землі. У цей спосіб нам навіть легше було ощаджувати, ми уникли кількох балів і видовищ, а також заощадили кілька непотрібних витрат на одяг. Але оскільки будинок у Вільяці вимагав ремонту, ми мусили відкласти наш виїзд на три тижні. Як тільки цей намір став відомий іншим, Ровельяс одразу став демонструвати свій відчай і виражати почуття, якими він палав до моєї сестри. Тим часом Ельвіра, як мені здається, зовсім забула про ніжний вечірній голос, проте, незалежно від цього, приймала запевнення графа з достойною холодністю.