Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Поки Ребека говорила це, нам повідомили, що сніданок вже готовий. Його накрили у великій печері, куди поховали також намети, бо небо почало затягатися хмарами. Невдовзі почалася страшна гроза. Бачачи, що нам доведеться весь день провести в печері, я попросив старого ватажка, щоб він продовжив свою історію, а він зробив це так:
Ти, мабуть, пригадуєш, сеньйоре Альфонсе, історію принцеси Монте-Салерно, яку мені розповідав Джуліо Роматі; я казав тобі, яке враження справила на мене ця історія. Коли ми полягали спати, то кімнату освітлював лише слабенький вогник лампи. Я боявся розглядати темні кутки приміщення, особливо ж одну скриню, де господар зазвичай зберігав запас ячменю. Мені здавалося, що я от-от побачу, як з неї виходять шість кістяків з розповіді про принцесу. Я загорнувся в ковдру, щоб нічого не бачити, й небавом заснув.
Рано вранці мене розбудили дзвіночки мулів; я був на ногах одним з перших. Я вже забув і про Роматі, і про принцесу, й думав тільки про задоволення від продовження моєї подорожі. Вона й справді була дуже приємною. Сонце, дещо прикрите хмарами, не палило нас надто нещадно, і погоничі вирішили їхати цілий день без відпочинку, затримавшись тільки біля криниці Дос-Леонес, де дорога на Сеґовію поєднувалася з гостинцем на Мадрид. Це місце прикрашають гарні дерева, а два леви, з пащ яких вода витікає до мармурового басейну, роблять його ще більш привабливим.
Вже доходив полудень, коли ми туди приїхали, і не встигли ми зупинитися, як побачили подорожніх, що наближалися дорогою з Сеґовії. На першому мулі, який відкривав процесію, сиділа молода дівчина мого, як здавалося, віку, хоча насправді вона була дещо старшою. Її мула вів сімнадцятирічний на вигляд хлопець, вродливий і добре одягнений, хоча й у простій одежі конюха. За ними їхала жінка старшого віку, яку можна було взяти за тітку Даланосу, не так через схожість рис обличчя, як радше рухів і всієї постави, а передовсім через той самий вираз доброти, що був розлитий на її обличчі. Слуги замикали процесію.
Оскільки ми приїхали першими, то запросили подорожніх розділити з нами наш підобід, розставлений на землі під деревами; жінки прийняли запрошення, але з сумом, особливо ж молода дівчина. Часом вона чуло поглядала на молодого погонича, який ревно прислужував їй, на що літня дама дивилася з жалістю й сльозами в очах. Я помітив їхню зажуреність і був би радий сказати їм що-небудь втішне, але не знаючи, як почати, просто мовчки їв.
Ми рушили в дорогу; моя добра тітка присунулася до незнайомої дами, я ж наблизився до молодої дівчини й бачив, як молодий погонич під приводом поправляння сідла торкався її ноги чи руки, а один раз побачив навіть, як він поцілував їй руку.
Через дві години ми дісталися до Олмедо, де мали переночувати. Тітка моя веліла винести до дверей корчми ослінчики й сіла поговорити зі своєю супутницею. Через якийсь час вона доручила мені піти й сказати, щоб їм винесли шоколаду. Я увійшов у дім і, прагнучи розшукати наших людей, опинився в кімнаті, де побачив молоду дівчину в обіймах свого погонича мулів. Обоє заливалися гіркими сльозами. Коли я побачив це, у мене серце мало не розірвалося; я кинувся на шию молодому погоничу й розплакався, як безумний. Тут надійшли обидві дами. Моя тітка, надзвичайно схвильована, витягла мене з кімнати й запитала про причину тих сліз. Не знаючи, чому ми плакали, я не міг їй нічого відповісти. Коли вона почула, що плакав я без жодної причини, то не могла стриматися, щоб не розсміятися. Тим часом друга дама закрилася з молодою дівчиною; ми почули, як вони плакали разом і не вийшли аж до вечері.
Трапеза наша не була ані довгою, ані веселою. Коли прибрали зі столу, моя тітка повернулася до незнайомої дами й сказала:
— Сеньйоро, хай мене Бог боронить від поганих думок про ближніх, особливо про тебе, бо мені здається, що душа в тебе добра й справді християнська. Крім того, я мала приємність вечеряти з вами й завжди буду цим гордитися. Тим часом мій племінник бачив, як ця молода дівчина обіймала простого погонича мулів, щоправда, вродливого хлопця, з цього боку я йому нічого не можу закинути, але я була здивована, що ти, сеньйоро, не бачиш у цьому нічого поганого. Без сумніву — я не маю ніякого права… але маючи честь вечеряти з вами… при цьому дорога до Бурґоса досить далека…
Тут моя тітка так заплуталася, що ніколи б не вибралася з цього, якби друга дама, дуже вчасно перервавши її, не сказала:
— Саме так, ти, сеньйоро, маєш право після того, що ти бачила, питати про причини моєї поблажливості. Я повинна би промовчати, але бачу, що не варто приховувати від вас щось, що має відношення до мене.