Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Скажу тобі, Альфонсе, їх голоси бриніли мелодією, яка проймала душу всіма відтінками почуттів, а коли схвильованість доходила до крайніх меж, несподівані звуки раптом вертали шалену веселість. Однак я не дозволила цій омані спантеличити мене; я пильно стежила за удаваними матросами, і мені здавалося, що я помічаю надзвичайну їх схожість з моїми небесними близнятами.
— Ви турки, — запитала я, — народжені в Мореї?
— Нічого подібного, — відповів той, який досі ще не озивався, — ми зовсім не турки, ми греки, родом зі Спарти, і вилупилися з одного яйця.
— З одного яйця?
— Ах, божественна Ребеко, — втрутився другий, — як ти можеш так довго не пізнавати нас? Я Поллукс, а це мій брат.
Від страху в мене перехопило горло. Я підхопилася зі стільця й забилася в куток. Удавані близнята набрали форм із дзеркала, розпростали крила, і я відчула, як мене піднімають у повітря, але, на щастя, я спромоглася вимовити святе слово, яке ми з братом одні тільки знаємо з-поміж усіх кабалістів. Я одразу ж була скинута на землю. Падіння позбавило мене притомності, і лише твої зусилля повернули мені її. Внутрішній голос переконує мене, що я не втратила нічого з того, що повинна була зберегти, але я вимучена всіма тими незвичайними подіями. Божественні близнята, я не гідна вашого кохання! Я народилася звичайною смертною.
Цими словами Ребека закінчила свою розповідь, і першою моєю думкою було, що вона насміхалася з мене від початку до кінця й хотіла лишень поглумитися над моєю легковірністю. Я досить рішуче відійшов від неї і, почавши роздумувати над тим, що я почув, так говорив сам собі:
«Або ця жінка в змові з Ґомелесами й прагне випробувати мене й змусити, щоб я перейшов у мусульманську віру, або задля якихось інших причин хоче видобути з мене таємницю моїх родичок. Щодо цих останніх, то вони — якщо це не дияволи — безумовно, перебувають на службі у Ґомелесів».
Я якраз був зайнятий цими думками, коли побачив, що Ребека креслить у повітрі кола й інші тому подібні чародійські причуди. Потім вона підійшла до мене й сказала:
— Я сповістила брата про місце нашого перебування і впевнена, що ввечері він буде тут. А тим часом поспішаймо до табору циган.
Вона як слід оперлася на мою руку, і так ми прийшли до старого ватажка, який прийняв ізраїльтянку з виразами найглибшої пошани. Весь день Ребека трималася цілком невимушено й немовби забула про таємні науки. Коли під вечір з’явився її брат, вони обоє покинули нас, я ж ліг спати. Лежачи в ліжку, я ще роздумував над розповіддю Ребеки, але оскільки перший раз у житті чув про кабалу, про адептів і небесні знамення, то не міг придумати ніякого серйозного звинувачення і в цій непевності заснув.
День п’ятнадцятий
Прокинувся я досить рано й, чекаючи на сніданок, пішов на прогулянку. Здалеку я побачив кабаліста, який вів із сестрою жваву розмову. Я відвернувся, не бажаючи переривати їх, але незабаром побачив, що кабаліст попрямував в бік табору, Ребека ж спішно наближалася до мене. Я зробив кілька кроків їй назустріч, і ми разом вирушили на прогулянку, не починаючи розмови. Нарешті гарна ізраїльтянка першою перервала мовчання й сказала:
— Сеньйоре Альфонсе, хочу зробити тобі визнання, яке не залишить тебе байдужим, якщо моя доля хоч трошки цікавить тебе. Я раз і назавжди кидаю кабалістичні науки. Цієї ночі я глибоко обдумала своє рішення. Навіщо мені це пусте безсмертя, яким мене хотів обдарувати батько? Хіба ми всі й без того не безсмертні? Хіба ж ми не маємо поєднатися всі разом в оселі праведних? Я хочу гарно прожити своє коротке життя, провести його зі справжнім чоловіком, а не з зірками. Хочу бути матір’ю, побачити дітей моїх дітей, а потім, стомлена й сита життям, хочу заснути в їх обіймах і відлетіти на лоно Авраама. Що ти думаєш про ці наміри?
— Я всіма силами підтримую тебе, — відповів я, — але що говорить на це твій брат?
— Спочатку, — сказала вона, — він страшенно розгнівався, але потім пообіцяв мені, що й сам так зробить, якщо буде вимушений зректися дочок Соломона. Тому він почекає, поки сонце не увійде в знак Діви, і тоді прийме остаточне рішення. А тим часом він хотів би дізнатися, що то за упирі знущалися з нього у Вента-Кемаді, ті, які звалися Еміна й Зібельда. Він не хотів сам запитувати тебе про них, бо вважає, що ти знаєш не більше від нього. Однак сьогодні ввечері він хоче викликати Вічного Жида, того самого, якого ти бачив у пустельника. Сподіваюся, що від нього він чогось дізнається.