Рукопис, знайдений у Сараґосі

Міські красуні сохли від заздрості, але та, яка була об’єктом цього поклоніння, не звертала на нього ніякої уваги. Моя сестра майже завжди ховалася у себе в кімнаті, я ж, аби не виявитись неввічливою, сідала у вікні й говорила кожному кілька вдячних слів. Це був неминучий обов’язок, від якого не можна було ухилитися, проте коли останній гітарист ішов геть, я зачиняла вікно з несказанним задоволенням. Мій чоловік і сестра чекали на мене в їдальні. Ми сідали за скромну вечерю, яку пожвавлювали тисячами жартів над залицяльниками. Кожен отримував своє, і я гадаю, що якби вони чули, що про них говорять, то наступного дня ніхто б з них не вернувся. Ми не щадили нікого; ці розмови справляли нам таке велике задоволення, що часто ми лише серед ночі лягали спати.

Одного вечора, коли ми обговорювали улюблену тему, Ельвіра, ставши серйозною, сказала:

— А чи ти помітила, сестро, що коли всі бринчальники вже розійдуться з вулиці й погасне світло в передніх кімнатах, тоді можна почути дві чи три сеґідильї, які співає справжній майстер, а не звичайний аматор.

Мій чоловік підтвердив ці слова й додав, що він і сам вже це помітив. Я пригадала собі, що й справді чула щось подібне, і ми почали жартувати з моєї сестри і її нового залицяльника. І усе ж нам здалося, що вона сприймає ці жарти не так весело, як зазвичай.

Наступного дня, попрощавшись з музиками й зачинивши вікно, я погасила світло й залишилася в кімнаті. Незабаром я почула голос, про який нам говорила сестра. Співак почав з майстерної прелюдії, після чого заспівав пісню про насолоди таємниці, ще одну про боязке кохання, а потім я вже нічого не чула. Виходячи з кімнати, я побачила сестру, яка прислухалася під дверима. Я вдала, що нічого не бачу, але за вечерею помітила, що вона часто замислюється й стає неуважною.

Таємничий співак щоденно повторював свої серенади й так призвичаїв нас до своїх пісень, що лише вислухавши його, ми сідали вечеряти. Ця сталість і таємниця пробудили цікавість Ельвіри й справили на неї враження.

Тим часом ми дізналися про приїзд до Сеґовії нової особи, яка сильно зацікавила всіх. Це був граф Ровельяс, відлучений від двору, який внаслідок цього став дуже значною особою в очах жителів провінції. Ровельяс народився у Веракрусі; його мати, мексиканка за народженням, принесла в дім його батька величезний маєток, а оскільки в ті часи американців добре приймали при дворі, то молодий креол переплив океан в надії отримати титул ґранда. Можеш собі уявити, сеньйоро, що, народившись у Новому Світі, він майже не мав уявлення про звичаї Старого. Зате він осліпляв усіх своїм багатством, і навіть самого короля тішила часом його простодушність. Але оскільки всі його вчинки були зумовлені перебільшеним самолюбством, то скінчилося все тим, що з нього повсюди сміялися.