Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Проте склад промислових тварин в різних природно-ландшафтних зонах не був цілком однаковим. Так, у ранньому мезоліті степової зони переважно полювали на дикого коня, гидрунтинового осла, сайгака, а в лісостеповій і лісовій зоні Подністров’я, Прикарпаття та Волині основними промисловими об’єктами залишалися північний олень та кінь. Мисливством на цих стадних тварин частіше всього продовжували займатися невеликі угруповання із кількох сімей. Із зникненням північного оленя, гидрунтинового осла, та із зменшенням стад сайгаків, мисливство на всій території України наприкінці мезоліту набуває переважно індивідуального характеру.

Загалом цей вид промислу, безсумнівно, був надійним джерелом постачання продуктів харчування. Однак згодом удосконалення мисливської зброї, засобів і навичок полювання та поступове зростання щільності населення призвели врешті-решт до зменшення кількості промислових тварин, що, в свою чергу, спричинило зменшення харчових ресурсів та необхідність пошуку нових джерел їхнього постачання. Тому збільшується передусім доля збиральництва, яке значно ускладнюється. На поселеннях помітно зростає кількість кам’яних знарядь для обробки рослинних продуктів харчування — зернотерок та макогонів. За поданням палеоботаніків, на мезолітичних поселеннях для приготування їжі широко використовувалися насіння рослин різних трав (лободи, спориша, вики та ін.).

Знахідки кістяних гарпунів, гачків та блешень з кременю поряд із залишками кісток риб на мезолітичних поселеннях свідчать про поступове зростання тоді частки рибальства. Так, у Криму ловили вирезуба, лосося, форель, голованя, судака, сомів; у степовій зоні — вирезуба, сома, окуня, плотву; на Середньому Подністров’ї та у Карпатах — щуку. Не виключено, що мезолітичне населення широко використовувало і різного типу загородження, а також сіті, кошулі, волокуші і бродаки.