Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Річок, струмків, потоків, боліт і ярів з назвою «Красна» в Україні — 23, з назвою «Красний» — 13, а всього на Красн — 8 десятків. А якщо долучити й назви на Червон, то їх назбирується сотня (СГУ, 280–282, 603). Цікаво, що річка Красна — і притока Чорного Жеребця. Якщо зважити, що в Каневі й Сахнівці, Києві й Трипіллі є Дівочі й Дівич-гори, пов’язані з Дівою-Деві, дружиною Шіви-Рудри, що літописний Родень пов’язується з Родом, тотожним Рудрі, що Рудру веди називають «червоний вепр небес», а ім’я Рудра тлумачать і як «Рудий», то, певно, до цього переліку стають і численні назви на Руд. А їх в Україні під дві сотні (лише гідронімів Рудка — 69, Руда — 46; СГУ, 476–479).
Ліва притока Південного Бугу — Кшна виводиться з kirsn- «чорний», причому цю річку вважають південною межею назв на Kirsn. Цей елемент неабияк уживаний у пруссько-ятвязькому гідронімному ареалі. Що вкрай важливо, зважаючи, що ятвяги тотожні ядавам, а ядави — плем’я Крішни й Баладеви. Найближчі паралелі до прусського kirsnan та ятвязького kirsna містять якраз слов’янські й індійські мови (ПЯ, К-L, 26). Припускається, що до індоєвропейського чорний сходять <219> фракійські назви Dierna, Tierna, Tsiernensis, Zernensis, Zernae тощо (Там же, 27). Тобто сюди, очевидно, лягає і назва Тернопіль, яка, в такому разі, семантично тотожна назвам Крішнапур, Краснопіль, Червоноград тощо. У Литві — Kirsna, притока ріки Шешупе; назва Шешупе цікава у зв’язку зі змієм Шешею, втіленням якого вважається Баладева, старший брат Крішни (upe — «річка»). Виявляється, що пруссько-ятвязька й слов’янська території творять єдиний ареал з Kirsn (Kirsna, Czarna, Czerna, Carna, Черна, Чорна, Црна тощо; 26).
Як зазначалося, ім’я Крішна має не один персонаж індійської міфології. Проте загалом Крішна сприймається як герой «Махабгарати», що належав до воїнського стану і представлений в епосі ідеалом кшатрія. Це добре видно в «Прем-сагарі» Лаллу джі Лала, творі, що мав за основу «Бгаґавату-пурану» — події тут і там відбуваються майже в тій самій послідовності. Щоправда, «Прем-сагар» має низку побутових деталей, відсутніх у «Бгаґаваті-пурані», але характерних для народних звичаїв і свят, віддавна пов’язаних із Крішною. Академік О.Баранников навіть висловив припущення, що образ Крішни-пастуха в «Прем-сагарі» може бути давнішим, аніж у «Бгаґаваті-пурані», яка перетворила Крішну, пастуха-бога в бога-пастуха-царевича (Лаллу, 49).
Проте стара, родовита кшатрійська знать в епосі має Крішну не за рівню собі, а за вискочня. Деякі царі відмовляються від герцю з ним, Рукма, брат Рукміні, не хоче віддати за нього сестру, й Крішні доводиться викрадати її. Для Рукми ганебне родичання з випадковим приблудою, яким вважає Крішну. Він каже: «Шістнадцять років в Нанди Крішна проживав, тоді його ахіром кожен називав! Попоною вкривався і худобу пас» (Лаллу, 270). Подібним було ставлення олімпійськиї богів до Аполлона, і це прикметно, бо Крішна-Ґопалан і Аполлон тотожні не тільки функціонально, а й іменами.
Ще різкіше висловлюється знатний Шішупала, претендент на руку й серце Рукміні:
«Тут, на зібранні цьому, бачимо героїв — і знатних, і шанованих, і мудрих. Це Бгішма, Дгрітараштра і Дурйодгна… Та й інші. А зараз зганьблено думки і честь усіх. Тут найславніші мудреці сидять, а пуджу здійснили на славу сина Нанди-пастуха й ніхто і слова не сказав супроти. Тут, на зібранні цьому, як господа того піднесли, хто десь у Браджі народився й недоїдки пастуші підбирав! Хто там з пастушками, дружинами чужими обіймався, а ми його тут найвеличнішим святим зробили. Хто (220) молоко, кисляк, сметану й масло крав в оселі кожній, а ми його тут славимо й підносим. Хто милостиню на дорогах брав, той раптом удостоївся такої честі… Чийого батька, матір, рід чи стан нікому не відомі, той сподобився честі…» (Лаллу, 85).
Показово, що Крішна послідовно винищує родовиту знать. Крішна-пастух цілковито відрізняється від Крішни-кшатрія у зображенні брахманів. Його дії та вчинки заперечують їхню релігію і мораль, хоча вважається, що пандави уособлюють брахманів і божественне начало, а каурави — кшатріїв та асурське начало. Важливо відзначити, що, за переказом, основна відмінність між шанувальниками Шіви й Вішну полягає в тому, що «Хто Харі молиться, той бідним зостається, хто Махадеву — той завжди багатий». Де Харі — одне з імен Вішну або Крішни, теж, до речі, рясно відбите в запорозьких козаків.
Все це дозволяє О.Баранникову казати, що легенди про Крішну-Ґопалу-Пастуха виникли в пастушому середовищі, з його своєрідними законами й мораллю. Крішна-пастух повстає проти моралі вищих станів, він — за звільнення нижчих станів від неї. Дослідник схильний вважати, що на приналежність до нижчих станів вказує і колір Крішни. Якщо ведійські боги білі, то Крішна з найдавніших часів темний, чорний, хмаробарвний. Він — бог простолюду, черні.
У «Махабгараті» Крішна вславився багатьма діяннями, та найзначнішим вважається його розмова з Арджуном перед початком великої битви між пандавами й кауравами. Ця бесіда настільки важлива й глибока за змістом, що склала окрему книгу «Махабгарати», так звану «Бгаґавадґіту» — «Божественну пісню» або просто «Ґіту» — «Пісню». Арджун ніяк не наважиться підняти руку на своїх родичів — двоюрідних братів кауравів. І Крішна переконує його, що мета виправдовує засоби. Адже й дерево, щоб плодоносити, спершу проростає крізь бруд, який живить коріння.
За індійського середньовіччя образ Крішни зазнав відчутних змін. На перший план вийшли любовні мотиви й пастушка Радга, кохана Крішни. Він зображається з сопілкою біля губ і павиним пером у зачісці. Індійські літератури від Півночі до Півдня країни створили незліченну кількість поем про кохання Радги й Крішни. На честь їх споруджено багато храмів. Влаштовуються художні виставки, присвячені обом: різноманітні бронзові, дерев’яні й гіпсові статуетки, народні лубки з життя Крішни й Радги, давні рукописи, макети, <221> що відтворюють найбільш відомі події, пов’язані з Крішною.
Щедро відбиті образи Радги й Крішни на індійській сцені — в танцювальних мініатюрах, народних танцях, театралізованих виставах. Серед маніпурських танців особливо популярний танок-расліла, що зображає любовні ігри Крішни й пастушок-ґопі (ліла — «гра» споріднене з іменами персонажів слов’янської міфології — Лель, Полель). Маніпур — штат у Північно-Східній Індії, звідки походить танцювальний стиль маніпурі — один із чотирьох класичних танців Індії (інші три — бгарат-натьям, катхак і катхакалі). Цікаво, що неподалік розташовується інший гірський штат — Тріпура — «Тримісто», назва якого тотожна назві Трипілля.
Тричі на рік, у дні повного місяця — в березні, жовтні й грудні, під час цих вистав на честь Крішни долинами Маніпура розлягається барабанний дріб і звуки рогів. У штаті Уттар Прадеш такі вистави називають крішналіла — «грища Крішни». Існує кілька свят, причетних до Крішни. Одне з них — джанмаштамі, відзначається на восьмий день темної половини лунарного місяця бгадон (6-й місяць індійського календаря, відповідає серпню-вересню). Це свято народження Крішни. Інша назва його — ґокуль-аштамі, «ґокульська восьмиця» (Ґокуль, досл. «Череда корів» — село біля Матхури, де виріс Крішна).
Щодо дати народження Крішни, то серед істориків, як індійських, так і європейських, одностайності немає. Проте дослідження пуран, «Шрімад-бгаґавати» й інших давньоіндійських джерел дали цікаві подробиці щодо дати й часу народження Крішни. «Бгаґавата» (пісня 10, розділ 3) мовить, що Крішна народився, коли Місяць перебував у сузір’ї Праджапаті, тобто Рохіні. Зі шлоки 26 (розділ 1, амша 5) «Вішну-пурани» можна виснувати, що Крішна народився у ніч крішнаштамі (8-й день темної половини Місяця — аштамі — «восьмиця», «вісімка») лунарного місяця шраван. Інформація, що її дає «Харівамша» (частина 1, розділ 52), точна й детальна настільки, наскільки це може стосуватися лунарного дня, місяця й часу. Тут мовиться, що Крішна народився на 8-й лунарний день темної половини місяця шраван (5-й місяць індійського календаря, відповідає липню-серпню), в сузір’ї Рохіні, опівночі, в абгіджіт-мухурту. «Бгаґавата» (пісня 11, розділ 6) повідомляє також, що Крішна прожив 125 років. «Вішну-пурана» підтверджує це. У тій же «Бгаґаваті» (пісня 11, розділ 7, шлока 2) повідомляється, що Калі-юґа (Залізний вік) настала відразу по смерті Крішни. Таким чи<222>ном, з низки давньоіндійських історичних і культурних джерел можна виснувати: Крішна народився опівночі, восьмого лунарного дня циклічного року Шрімукха, на 126-й рік, якщо рахувати назад, від настання Калі-юґи. Тобто 18 лютого 3102 року до нової ери. Отже, дата народження Крішни визначена астрологами як опівніч з 19 на 20 липня 3228 року до нової ери (ВА, 345–346).