Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Назва Оріса звучить мовою хінді як Одіса, Удіса. Що споріднює цю назву з назвою Одеса, де, до речі, на Молдаванці, знайдено напис Бутанат, співвідносний з епітетом Шіви — Бгутанатх, «Владика бгутів». Де бгути — добрі й злі духи, почет грізного бога. В Орісі, відзначають дослідники, культові Джаґаннатха передував культ Шіви — тут присвячений йому знаменитий храм Лінґараджа. В Орісі міститься унікальна археологічна й історична пам’ятка — Шішупальгарх, причетна до Шішупали, який має стосунок до Крішни й ім’я якого перегукується з іменем етруського божества — Сосіпол.
Сучасну Орісу населяє народ орія або одія, давня назва якого — одра, удра, одріса, удріса. Саме видозміною цих етнічних назв і є назва сучасного індійського штату на сході Індії — Оріса, Одіса. А ріка Одра є на Чернігівщині, Одринська річка — на Волині, Одринка — в басейні Сіверського Дінця. У дельті Дунаю жило слов’янське плем’я одриси, етнонім ободричі тлумачать як «жителі обох річок Одра». На схід від ріки Одра в Польщі жили укри, украни. А «Махабгарата» каже, що приятелем Шішупали був цар Вакра, царство якого розташовувалося по сусідству з царством Шішупали. Вакра славився тим, що вмів чаклувати, тобто був жерцем, волхвом, кудесником. Ім’я його з санскриту означає «Кривий» (СРС, 560). Що навіює згадку про балтійського кріве-жерця, неодмінним атрибутом якого був викривлений дубовий посох. Крім того, вражає велика кількість назв на Крив в Україні, що, очевидно, пов’язане із сакральністю кривого, вигнутого. Бо криве, як і ліве, характеризує саме земні явища, реалії й персонажі на противагу небесним, божественним, пов’язаних із прямим і правим («правда на небі, кривда на землі»). Сюди ж лягають і українські прізвища на Крив (санскр. Вакранаса й укр. Кривонос, Вакрапада і Кривоп’ят, Вакраданта і Кривозуб тощо).
Інша назва одрів/удрів з Оріси — уткала, через що давні джерела називають Орісу Уткала-деса (деса/деша — «країна»). Українці мають дещо загадкові прізвища Откалюк, Откальчук, Откаленко. З Орісою сусідує штат Біхар, а назви Біхарія є в Румунії, а Біхар в Угорщині, де, як і в Україні та Польщі, засвід<226>чено назви Крішна, побутують прізвища Мітру, Деметр, Касап/Касапа. Є й інші показові паралелі (див.: ТРС, 142–152). Так чи інакше, фактів цих надто багато, аби бути випадковими. А це, в свою чергу, засвідчує: Україна має топонімно-гідронімно-етнонімні паралелі не лише з північно-західною Індією, що сьогодні вже не викликає сумніву, але й із значно дальшим ареалом — Східною Індією, сучасними штатами Оріса, Біхар і Західна Бенґалія.
Ще одна легенда розповідає, що коли Крішну після загибелі ядавів випадково вбив мисливець, то його тіло деякий час лишалося непохованим. Якийсь чеснотливий чоловік спалив його, а прах помістив в освячену скриньку. За велінням Вішну, божественний тесля Вішвакарман взявся відтворити з праху образ Крішни. Проте поставив умову: не заважати йому, поки він не завершить роботи. Нетерплячий Індрадьюмна захотів глянути на зображення раніше, і розгніваний Вішвакарман лишив скульптуру недокінченою — без рук і ніг. Тоді Брахма, творець світу, дав Джаґаннатхові очі, вдихнув у нього душу. Фахівці вважають, що місто Пурі в Орісі, де стоїть храм Джаґаннатха, колись було осередком якогось автохтонного культу, який потім злився з культом Крішни. Храм Джаґаннатха, відомий уже в IV ст., нині оточений сотнею інших храмів, присвячених Вішну, Крішні, Шіві, Сур’ї та іншим богам. Особливо багато прочан збираються тут під час ратха-ятри й снана-ятри — ритуального купання статуй Джаґаннатха, Балабгадри й Субгадри (МНМ І, 368).
Одним зі свят, щороку відзначуваних в храмі Джаґаннатха, є свято сандалу, з обрядом «тайної служби», коли храмова танцівниця девадасі (в Європі відомі як баядерка) танцює перед Балабгадрою-Баладевою. Обряд відбувається в темряві, при трьох жерцях, а також музиках. Девадасі танцює в темряві голою до пояса, а сам танок, насичений особливою еротичною символікою, уособлює поширений в індійській міфології мотив спокушання святого відлюдника небесною танцівницею-апсарою (русалкою). Подвижництво чи аскетизм традиційно пов’язується з жаром, вогнем, паланням, тому не випадково санскр. tapa — «жар» і tapasya — «подвижництво», «аскеза» походять з одного кореня; з ними споріднені укр. тепло, топити (палити) тощо. А родючість асоціюється з водою і теплом жаром.
Якщо вішнуїти мають Джаґаннатха за Крішну, то шіваїти — за Шіву, а джайни — за Джінанатха, одного зі своїх першовчителів. У ХІІ ст. було зведено храм Джаґан<227>натха, а в ХІІІ Джаґаннатха оголошено владикою «імперії Оріса». Правителі стали його намісниками — раута й синами — путра (пор. українські прізвища Реут, Реват, Путря, Путренко, а дружиною Балавіри була Реваті, брат якої звався Реват, батько — Райват, а дід — Рева).
Саме до цього свята приурочуються вистави популярної крішналіли, що іноді тривають місяць. У ці дні натовпи глядачів на чолі з акторами здійснюють прощі до святих місць, пов’язаних із життям і подвигами Крішни. Вони йдуть до річок, у ліси, на пагорби й у храми. Особливо багато прочан у Матхурі, центрі крішнаїзму, де народився Крішна, і Вріндавані, де минули його дитячі роки. Споруджуються велетенські макет різних епізодів із його життя. Влаштовуються танці й хороводи, присвячені дитинству, юності й подвигам Крішни, театралізовані вистави з життя бога-пастуха під музику й речитативи співців. У них підлітки часто виконують і чоловічі, і жіночі ролі.
Під час іншого національного свята, дивалі в місяці картік (жовтень-листопад) у сільських районах, особливо в Браджі (район Матхури й Вріндавана), проводиться ґовардгана-пуджа, тобто поклоніння горі ґовардгані. Зводиться гора з гною, прикрашена фігурками пастухів і корів. Пуджу супроводжують танці й спів величальних пісень Крішні в образі ґірідгари-Городержця.
З Крішною пов’язане й свято холі — найпопулярніше індійське свято, надто для нижчих суспільних верств. Це свято родючості, яке славить настання весни, відзначається в місяці пхальгун (12-й місяць індійського календаря, лютий-березень). Щодо походження його є різні легенди. Одна та, що воно символізує перемогу Крішни над демоницею Путаною, яка підступно хотіла отруїти немовля Крішну своїм молоком. Вважається, що смерть Путани — це кінець зими й настання весни.
За іншим переказом, саме цього дня Шіва нищівним третім оком спопелив Каму, бога кохання, коли той нишком посилав у грізного бога любовні квіткові стріли, аби заронити в Шіви кохання до Парваті. Кама — син Вішну й Лакшмі, функції якого після його загибелі перейшли до сина Крішни й Рукміні. Пісні, співані на це свято в Південній Індії, включають плач Раті, дружини Ками, за своїм чоловіком. Основна особливість холі — спів сороміцьких пісень, оббризкування одне одного підфарбованою водою, галасливі юрби й атмосфера вседозволеності. На холі можна бачити людей напідпитку, які ходять і горлають непристой<228>них пісень, що особливо властиве для Пенджабу. В такі дні жінки воліють сидіти вдома, аби уникнути небажаних пригод. Подекуди на півдні Індії між чоловіками й жінками зав’язуються жартівливі бої. Жінка бере жмут колосків і залазить на дерево. Чоловіки норовлять відібрати їх, а жінки відбиваються (Томас, 233–234).