Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Широкими мармуровими сходами Саломея піднялася на дах, захищений від сонця балдахіном. Звідси було добре видно спорожнілі вулиці та безлюдний палацовий майдан — народ Каурана вважав за краще триматися подалі від опоганеного храму. Місто немов вимерло.
Тільки на південній стіні і на дахах прилеглих до неї будинків юрмилися міщани. Не чути було звичних у таких випадках їхніх вітальних вигуків, бо не знали — перемоги бажати Констанцію чи поразки. Перемога — знову це ярмо ненависних шемітів, поразка — отже, у місті будуть грабіж і різанина Ніяких звісток Конан не подавав, а те, що він варвар, — пам’ятали всі.
Полки найманців виходили на рівнину. На цьому березі річки, вдалині, можна було роздивитися лаву кінноти. Протилежний берег був усіяний темними цятками — облогові машини залишалися на місці. Певне, Конан побоювався удару під чає переправи.
Загони Констанція рушили — спершу кроком, а тоді клусом. Низький рев донісся до спостерігачів на стіні.
Дві стрічні хвилі зіткнулись і перемішались у суцільний натовп. Не можна було зрозуміти, хто вдарив першим.
Хмари куряви, піднятої копитами, укрили поле битви, як туман. Зрідка з цього туману виринали вершники — і знову зникали, часом виблискувала зброя.
Саломея невдоволено сіпнула плечима і зійшла вниз. У палаці було тихо — усі слуги й раби разом із міщанами споглядали битву. Відьма зайшла до зали, де прощалася з Констанцієм, і підійшла до підвищення: Вона побачила, що кришталева куля стала тьмяною і взялася яскраво-червоними плямами. Саломея схилилася над нею і прошепотіла заклинання.
— Зангу! — покликала вона. — Зангу!
Усередині кулі попливли туманні плями — і розпалися на дрібний пил. Мелькали неясні темні силуети. Іноді, як блискавиці в ночі, спалахкувала полірована криця.
Потім з’явилося лице Занга — таке чітке, неначе він стояв перед Саломеєю й дивився на неї витріщеними очима. По голому черепу стікала кров, жовта шкіра була в поросі. Губи його тремтіли. Якщо б в залі був хтось сторонній, він би нічого не почув. Та для Саломеї голос жерця звучав виразно, немов не було між ними кількох миль. Тільки демони пітьми відали, які магічні нитки пов’язували обидві кулі.
— Саломеє! — сказав поранений.
— Я чую! — крикнула відьма. — Говори!
— Ми загинули! Кауран втрачено, присягаюся Сетом! Піді мною вбили коня, я не можу втекти! Навколо падають люди… Ці, в сріблястих кольчугах, гинуть як мухи…
— Перестань скиглити й говори, що сталося! — пирхнула Саломея.
— Ми пішли назустріч цим псам пустелі, — почав жрець. — І вони рушили до нас. Полетіли хмари стріл, і номади похитнулися. Констанцій дав команду до атаки, і ми рушили зімкнутими лавами. І тоді їхня орда розступилася праворуч і ліворуч, і перед нами з’явилися кілька тисяч гіборійських вершників — їх ніхто не чекав! Кауранські витязі на могутніх конях і в повному озброєнні! Щільним залізним клином вони пройшли крізь нас. Ми не встигли й помітити, як лаву розрізали навпіл. І тоді з двох боків ударили кочівники. Наші лави змішалися, нас зламали й перебили! Це все хитрий диявол Конан! Облогові машини були про людське око — самі каркаси з пальмових стовбурів та розфарбовані ганчірки: Наші розвідники помилилися. Нашу армію підступно виманили за міські стіни на погибель! Шеміти Сокола втікають! Конан зарубав Кумбанігаша. Констанція я не бачу. Кауранці терзають нас, наче леви-людожери, кочівники розстрілюють із луків… Я… ах-х…
У кришталі блиснула сталь, хлюпнула кров — і зображення зникло, немов лопнула булька на воді. Саломея застигла, вдивляючись у спорожнілий кристал. Потім плеснула в долоні, і в кімнаті з’явився жрець, схожий на покійного Занга.
— Констанцій розбитий, — квапливо сказала вона. — Ми загинули. Невдовзі Конан почне ломитися в міську браму. Що зі мною тоді буде, не варто й гадати. Та спочатку я переконаюся, що моя проклята сестричка ніколи вже не зійде на трон. Хай буде що буде, а ми відмінно пригостимо Тауга! Ходи за мною!
Вони вже спускались у двір, коли зі стін долинуло ревище, яке лунало дедалі дужче, — натовп, що стояв там, зрозумів: переміг Конан. 1а хмар куряви виривалися вершники і линули до міста.
Палац був сполучений із в’язницею довгою галереєю під гостроверхим дахом. Саломея і жрець потрапили до широкого коридору, звідки круто вниз ішли східці Раптом Саломея спинилася як укопана, і прокльони застигли на її губах. У напівтемряві під стіною лежав стражник-шеміт, задерши коротку бороду в стелю. Голова його була майже відокремлена від тулуба.