Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— Так, але братські школи конають, — вкинула Галшка, пригадавши слова Плетенецького.
— У Львові — так, але в Києві справа піде трохи інакше. Треба влаштувати братство, і тоді до нього запишуться тисячі. Запишусь і я з усім військом Запорозьким, — а сорок п'ять тисяч загартованого в боях війська — це вже чимала сила. По-друге, запишуться до нього цехи, магістрати, шляхта, i я гадаю, — чемно вклонився він, — що пані Галшка Гулевичівна з дружиною будуть серед перших наших братчиків.
— Боже мій, та я… Я навіть не знаю, як висловити свою радість!.. — простягла — до нього Галшка обидві руки.
Сагайдачний поцілував їй одну руку, потім другу і вів далі, повертаючись до перерваної думки.
— У нашій школі будуть не тільки вчити, а й виховувати людей, загартовувати, щоб знали вони, чого прагнути. Плетенецький обіцяє нам допомогти. А він чудовий організатор. Ми зберемо найкращих дидасколів. При Лаврі буде друкарня, і поки ми з вами розмовляємо — надійні люди мчать до Стрятина по друкарню померлого Балабана. Отже, будуть у нас книжки. Ось чому, — змінив він тон, стискаючи Галщині пальці, - благаю я вашої допомоги. Школа потрібна вам для одного сина, а нам для тисячі синів нашої віри. Будуть у нас книжки і вчителі, але нема де оселити нашу школу.
Не розуміючи, Галшка запитливо дивилася на Сагайдачного.
— Я вважаю, що школа повинна бути тут, біля замка; — казав він далі. — Це буде зручно і батькам, і вчителям, і учням. Пожертвуйте нам шматок землі і будинок, де вона могла б найти собі перший притулок.
Галшка замислилася.
— Не знаю, як… — нерішуче заговорила вона по хвилі. — Мабуть, вам підійде мій двір на вулиці між ринком і Дніпром, той, що поруч Ходичиної садиби. Це мій посаг, моя власність, так що пан Лозко не зможе заперечувати фундації. Проте він і не сперечатиметься, — виправилася вона.
Сагайдачний підвівся і низько вклонився Галшці:
— Пані Галшко, якщо це ви справді зробите, ніхто не забуде вашого дopoгoцiнного подарунка. Вклоняюся вам і дякую від імені тисяч юнаків, майбутніх учнів школи.
І, пригадавши молодість, та двірські звичаї, Сагайдачний схилив коліно і ще раз поцілував руку пані Лозковій.
— Я знав, до кого звертаюся, — сказав він, підводячись. — Померла панна Аксаківна вміла вибирати друзів.
Запанувала мовчанка. Пам'ять небіжчиці зв'язала їх теплим далеким спогадом, в якому давно розтанув біль утрати і залишилися тільки ніжність і думка глибокої і зворушливої краси.
Розподіл ясиру
Ой за річкою вогні горять,
Там татари полон ділять.
Ширинський бей пройшов Волинь і Поділля, омиваючи руки по лікоть у крові і не бачачи піднесеної проти себе зброї. І справді, коронний гетьман — Жолкевський нічого не міг зарадити, коли в нього було тільки триста шабель кварцяного війська. Король і гетьман закликали козаків і шляхту боронити ойчизну, але ніхто не відгукнувся. Тільки король відрядив на допомогу Жолкевському загін двірської піхоти.
Переобтяжені здобиччю, поверталися татарські загони до коша. Як тільки вони збиралися в умовленому місці, кіш знову виділяв по ясир свіжі сили, і знов два загони розбігалися праворуч і ліворуч і знов, відокремившись від коша миль на двадцять, розподілялися на дрібні ланки і віялом розсипалися степом. Як сарана, налітали вони на села й замки, на відлюдні хутори й містечка і поверталися до коша з отарами овець і бранців.
І тоді нові загони заступали їх місце йшли на грабіж. Накресливши широке коло, обтяжені здобиччю поверталися татари додому, женучи своїх знесилених бранців.
Жінки були найбільш виснажені. 3асмаглі, вкриті пилом і потом, змучені спекою й ходою, в подертих брудних сорочках, із порепаними до крові ногами, в ранах — вони ледве рухалися. Та де їм було поспішати, коли з кожним кроком віддалялися вони від рідної землі і згасала остання надія, що дожене й відіб'є їх козацька сила.
А козаки не могли їх урятувати. Розійшлися вони після походу по волостях. Багато з них потрапило в неволю або загинуло в завзятих сутичках з татарами.
Скільки сягало око, тяглося строкате татарське військо. Кожен татарин брав із собою в напад по кілька запасних коней. Тепер ці коні йшли навантажені здобиччю, а бранці посувалися пішки, всуміш із худобою. І важко було відокремити: де кінчається отара і де починаються люди.