Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Те, що він побачив, вкрай вразило його. Записи в клітках не мали нічого спільного з визначенням слів! З лівого боку кросворда, що своєю конфігурацією нагадував прямокутник, по горизонталям було вписано групи цифр. Подібні цифри стояли і в кліточках правої частини кросворда, але розташовані були вертикально.
«Що це… шифр? Поки що ясно одне: цифри вписано в кліточки кросворда для того, щоб запис на газеті було важче помітити. Але що вони означають?..»
Лейтенант згорнув аркушик паперу навпіл і з одного боку переписав у стовпчик цифри, занотовані горизонтально, а з другого, так само одну під одною, записані вертикально. Якусь мить він замислено дивився на них, відтак підвівся і швидко вийшов з кімнати.
Знайшовши на майданчику інженера, який керував розвантаженням, лейтенант подав йому розгорнутий аркушик.
— Товаришу майор, ці цифри вам нічого не нагадують?
Майор неуважно поглянув на запис, він поспішав і не хотів, щоб йому заважали балачками.
— Нагадують. В моїй записній книжці теж записано номера облігацій, тільки вони довші за ваші. Мабуть, і виграш буде більший, — посміхнувся інженер і відвернувся, відчайдушно вимахуючи рукою, загукав комусь: — Ліворуч! Забирайте ліворуч!
— Пробачте, товаришу майор, але справа серйозна!
Майор ще раз глянув на цифри.
— Уявлення не маю… Хоча… Дайте-но сюди! — Він узяв аркушик у руки. — Так і є! Номери літаків у цьому стовпчику. А це… це номери тягачів і газозаправників. Де ви їх знайшли? У затриманого?
— Так, у пораненого. Одного тільки не розумію: навіщо йому було стирчати тут, коли він міг зробити це на шосе під час транспортування?
— По шосе машини йдуть з зачохленими носами — номерів не видно.
— Все ясно! Спасибі!
Лейтенант рушив до пакгауза, де помітили німця. Ось тут він стояв. На вологому ґрунті чітко видно сліди його черевиків. Слід вів до дороги, а звідти до лісу. Лейтенант поволі посувався поруч із слідами, часом присідав навпочіпки, уважно придивляючись до кожного кущика зів’ялої трави, до кожної гілочки. І неподалік від дороги, в невеличкому кюветі, знайшов те, що шукав, — світло-брунатного кольору олівець застряв між сухими, наче з’їденими іржею, стеблинами придорожнього бур’яну.
Повернувшись у будинок, лейтенант знову присунув до себе газету і провів на її полях кілька ліній знайденим олівцем, потім порівняв колір і відтінок кожної лінії з записом у кросворді. Сумніву не лишилось: цифри в кліточках було написано тим самим світло-сірим грифелем. Щоб перевірити себе ще раз, лейтенант вивів двійку, трійку, почав виводити одиницю, але телефонний дзвінок обірвав цю графічну експертизу. Довелося відкласти олівець і зняти трубку. Дзвонив лікар:
— Камрад лейтенант! Я дзвоню вам з приводу пораненого.
— Дуже до речі, я вас слухаю. Як він там?
— Рана не така небезпечна, як я гадав. Стан пристойний. Але я турбую вас з іншого, приводу. Оглядаючи рану, я побачив у нього під пахвою татуїровку.
— Ну й що з того?
— Річ у тому, що такі татуїровки, — вони визначають групу крові,— робили тільки есесівцям, щоб у разі необхідності можна було негайно подати медичну допомогу… Повірте мені, камрад, я ненавиджу цих недолюдків! А поранений явно з них.
— Дуже вдячний вам, товаришу! Я вживу заходів.
Лейтенант повеселішав. Його взвод затримав ворога!
Щоправда, зроблено це було незграбно, та переможців не судять. Приємно й те, що подзвонив лікар. І не в тому річ, що він помітив есесівську татуїровку, адже й без цього ясно: затриманий — ворог. Тішило те, що самі німці починають розуміти, яку згубну роль відіграв у житті їхньої країни і всього світу фашизм, та щирість, з якою вони допомагають викорчовувати його рештки.
Наказавши виставити в лікарні додаткову варту, лейтенант узяв написаний раніше рапорт і порвав його.
«От тобі й Петров! Добре, що я не зчинив галасу! Кажуть же: не поспішай поперед батька в пекло…» — радів лейтенант, знімаючи трубку.
Цього разу лінія була вільна, і він доповів у штаб про те, що трапилось.
— Поранений під охороною? — запитали на другому кінці.