Над Шпрее клубочаться хмари

Рішуче відкинувши край ковдри, жінка підвелася. В кімнаті було холодно, хотілося швидше напнути на себе теплий светр. Уперто тріпнувши коротко обстриженою головою, Марія виставила вперед йогу, розвела руки, глибоко вдихаючи повітря. Гімнастичні вправи одразу зігріли, повернули тілу пружність, а душі рівновагу. Нічні примари зникли остаточно. Марія готова була почати новий день.

Перед тим, як вийти з дому, вона ще раз підійшла до туалетного столика і востаннє критично оглянула себе. З дзеркала на неї дивилась, чужа людина, настільки чужа, що було навіть цікаво розглядати її… Силует елегантний. Чорний светр у міру щільно облягає груди і гнучкий стан, спідниця продовжує лінію. Низка дрібних, але справжніх перлин на шиї ненав’язливо натякає, що молодій удові, може, й час уже скинути жалобу. Про це ж свідчить ї легкий дотик губної помади, два ледь помітних темних штрихи від зовнішніх куточків очей. Світло-сірі очі виглядають незвично в облямуванні чорних вій. Вони скидаються на лісові озерця, які вражають то своєю джерельною прозорістю, коли вгорі ясне небо, то непроникною, загадковою темрявою, коли набіжать хмари. Над зачіскою Марія довго думала і вирішила, що коротка стрижка, яка, наче шолом, огортатиме голову, найбільше відповідатиме обраному нею стилю. Саме так має виглядати жінка, не позбавлена жіночності і водночас ділова, здатна самостійно прокласти собі шлях у житті, зваживши на новітні вимоги й нову обстановку.

Коли виникло питання про амплуа Марії, про те, як найзручніше обладнати явку, було висунуто багато пропозицій, та керівник групи, що розробляла завдання, підполковник Горенко незадоволено поморщився:

— Трафарет, трафарет, усі ці тютюнові крамнички, кафе, ательє і таке інше. Одним пострілом ми повинні покласти двох зайців: забезпечити для наших людей надійну явку і дати товаришці Стародуб можливість зав’язати потрібні взаємини в колі, хай вужчому, але для нас цікавому. Отже, це має бути… має бути… — Нетерпляче постукуючи ребром долоні по столу, підполковник примружив очі, і раптом в них спалахнули веселі вогники. — Аптека! — вигукнув він.

— Аптека? — перепитав хтось розчаровано.

— Так, аптека. Тільки не звичайна, а на кшталт американської, де можна купити і якусь дрібничку з галантереї, і письмове приладдя, й випити пляшку кока-коли, навіть замовити легкий сніданок. Ви ж читали в Ільфа і Петрова! Відповідно все обладнати… Для німців такий заклад буде цілковитою новиною, і їх потягне сюди хоча б з цікавості. Для окупаційних військ — аптека правитиме за куточок Америки. До того ж такий заклад визначатиме і умови для Марії, жінки з певним становищем, біля якої можна упадати, не дозволяючи собі нічого зайвого.

Так Марія Стародуб перетворилася на Марію Кеніг, власницю аптеки, до якої вона оце й поспішала в повному озброєнні.

Як завжди, Марія пройшла з чорного ходу в невеличкий закапелок, відгороджений від провізорської суцільною стіною. Старий провізор Себастьян Ленау, котрий обладнав аптеку і, власне, був її душею, відклав перо і зняв окуляри.