МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
-Той самий, на який знайшовся покупець - Жигун?
-Ти чому перебиваєш мене, Вітю? Коли ти все знаєш, для чого я тут напружуюся й розпинаюся перед вами, а не плету Раї пуловер? - не бурчати тьотя Роза, очевидно, просто не могла. - Правда, той самий будинок. Двоповерховий красень, збудований через рік після того, як грохнув Чорнобиль. З Київської області виїздили масово, тоді не так торгували землею, як тепер, але наш приятель спромігся смачно прокрутитися і отримав місце під забудову у мальовничому місці. Що там тепер, я не знаю. Зате у цього будинку є особлива прикмета. Я не даремно згадала тут Чорнобиль, молоді люди. Наш приятель збудував там собі бомбосховище. Справжнє, не випадок повторного вибуху, просто екологічних негараздів, не виключав і ядерної війни.
-Ви серйозно?
-Вітю, стара Роза завжди говорить серйозно, в неї нема почуття гумору, вона не сміється навіть з єврейських анекдотів, бо для чого сміятися, коли там багато правди, і ця правда мене коли не ображає, то принаймні зачіпає. Будинок, самі розумієте, тягнув на більш солідну суму, аніж двадцять вісім тисяч доларів.
-Два поверхи в Пущі з бомбосховищем? - Олегові слабо в таке вірилося.
-Не забувайте, продавець опинився у дуже скрутній задниці. Можливо, він правив більшу суму. Про подробиці торгів не розводився, навіть тепер розумію, - жінка клацнула пальцями. - О, розумію! Свідомо уникав! Бо торгувався з ним безпосередньо Жигун, покійний чоловік лише звів їх. Виходів на людей, які швидко здатні заплатити живі гроші, наш приятель не мав, тому вудочку закинув Давид, Жигун озвався сам, на зустріч вони поїхали разом, цей Жигун ще стелився перед Додом, натякав, як багато чув про його славне минуле. Гм, гм, гм...Ось, власне, все, - господиня театрально розвела руками.
Карась подякував, відставив чашку, підвівся. Дивлячись на нього, підвівся і Вітька Малий.
-Раю, Раю, подивись на цих двох невихованих молодих людей! - Олегові здалося, можливості в гучності голосу тьоті Рози ще не всі вичерпані.
Рай зазирнула до кімнати, запитально подивилася на тітку, раптом повела носом, насупилася.
-Для чого ви давали їй цигарки? - звинувачення стосувалося друга родини.
-Він не давав, Раю, почав курити сам, та я заборонила! - поспішно втрутилася тьотя Роза. - Він взагалі паршивець, як усі чоловіки усіх часів і народів. Вони обидва, уявляєш, обидва отримали своє і тепер хочуть йти геть?
-Можна поцілувати вас на прощання, тьоть Розо? - Малий спробував урятувати становище, хоча гнів господині був швидше показним, вона в такий спосіб розважалася і рятувалася від нудьги, на яку приречені самотні старі інваліди.
-Ми дозволимо йому це зробити, Раю? Щоб ти в мене була здорова, дивись: просять дозволу не в тебе, а в мене. Тебе або не цілують, або не питають твоєї згоди. Тільки в щоку, Вікторе, в щоку.
Капітан міліції Віктор Малий підійшов до господині, нахилився і під Раїні оплески голосно чмокнув її у зморшкувату щоку. Тьотя Роза накрила поціловане місце долонею.
-Я допомогла вам? Зробила щось приємне і корисне?
-Само собою, - кинув Вітька.
-Твій друг Олег дивиться на мене вороже. Стара жінка замучила вас?
-Мені важливіше врятувати іншу людину. Пробачте мій егоїзм, можливо я чимось образив...
-Це святий егоїзм. Раю, не дай Боже тобі вскочити десь у халепу, але якщо вже вскочиш, то нехай тебе виручає ось такий мужчина.
Ранок середи почався для Савицького пізно, з жахливого похмілля. Він навіть не годен був ворочати язиком, тому знайшов у барі почату пляшку чогось спиртного, зробив вагомий ковток, присів на край ліжка і заплющив очі. Допомогло: незабаром здатність говорити до нього повернулася, спромігся нарешті подзвонити в офіс і сказати, що захворів. Він, з рештою, не мусив доповідати підлеглим, як усякий начальник, та краще зробити все самому, аніж почнуть видзвонювати. На сьогодні призначено кілька важливих зустрічей, до п`ятниці все одно голова буде забита іншими думками, а важливі справи в цій державі в більшості випадків завжди можна перенести на завтра, на післязавтра, на наступний тиждень. Тому з почуттям виконаного обов`язку Денис Савицький вимкнув телефон, знову ковтнув з пляшки, озирнувся на Аллу.
Коханка спала або вдавала, що спить. Утім, яка йому різниця. Сьогодні вдень йому потрібна поруч близька людина, яка його розуміє. Дружина - пішла вона на хрін, з нею Савицький давно не рахувався, її думка взагалі майже ніколи його не цікавила. Алла знає, тільки Алла, як треба втішати чоловіків... До біса чоловіків - вона мусить втішати його.