У пошуках утраченого часу. Полонянка

Хоч би що там було, якщо існувала точка дотику (сам факт брехні) між брехнею Альбертини і брехнею Жізелі, то Жізель усе-таки брехала не таким самим робом, як Альбертина чи там Андре, але їхні можливі брехні (засвідчуючи водночас неабияке розмаїття) передбачали ідеальне зчеплення; відзначалися непробивною солідарністю певних торгових домів — наприклад, книгарень чи видавництв, — де бідолашному авторові, попри строкатість їхнього штату, зроду не довідатися, обмахорюють його чи ні. Редактор денника чи тижневика бреше з найщирішим виглядом, тим урочистішим, що йому доводиться не раз приховувати, що у своїй гендлярській практиці він робить точнісінько те саме, що таврував ув інших редакторів газет чи директорів театрів, ув інших видавців, підносячи проти них штандар Щирости. Якщо він заявить (подібно до лідера політичної партії чи кого завгодно), що брехати — підлота, то його зазвичай тягне брехати ще більше за інших, брехати, не зрікаючись урочистої маски, не скидаючи авґустійшої тіари щирости. Спільник цього поборника «голоправди» бреше інакше, наївніше. Він ошукує автора, як ошукує дружину, з водевільними жартами. Секретар редакції, муж ґречний і свійський, бреше безбожно, як будівничий, який обіцяє, що ваш дім буде готовий у термін; а коли термін уже позаду, з’ясовується, що не закладено ще й підмурків. Головний редактор, янгольська душа, лавірує між цими трьома, і, сліпма, спонукуваний братерським сумлінням і чуйною солідарністю, подає їм цінну допомогу нелукавим словом. Між цими чотирма особами точиться вічна гризня, і тільки поява автора кладе їй край. Попри особисті чвари, кожен із них пам’ятає про святий жовнірський обов’язок — виручати від лихої напасти загрожений «підрозділ». Сам цього не усвідомлюючи, я довго виступав у ролі автора в цій «маленькій дівчачій банді». Якщо Жізель, мовлячи своє «якраз», думала про якусь Альбертинину колежанку, готову їхати з нею в подорож, тоді як Альбертина під тим чи тим приводом мене покине, і якщо вона хотіла попередити Альбертину, що вже пора чи така пора близько, то ця ж таки Жізель дала б себе пошаткувати на капусту, а таємниці мені не виказала б; отже, розпитувати її була б марна річ.