Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

Ліберальний соціальний лад був відповіддю на тиранію короля Іспанії Філіпа II. Це дуже чітко виявилося під час укладання Утрехтської унії. Так, проголошувалося, що у разі, коли правитель вимагає одної лише рабської покірності, він не може вважатися правителем, а є тираном. Кожна людина вільна, особливо щодо вибору релігії. У 1582 р. Утрехтська унія, тобто шість північних провінцій, відділилися від Іспанії і стали Нідерландською Республікою. Південна частина залишилася під владою Іспанії, і з неї згодом утворилися сучасні Бельгія та Люксембург.

Кожній провінції надавалося широке самоврядування. Спільним законодавчим органом були Генеральні Штати (Staats General), що складалися з представників од кожної провінції. Генеральні Штати регулярно проводили зібрання у Гаазі, і рішення ухвалювали лише за умови повної одностайності. Аристократія більше не обирала губернатора (штатгальтера) на кшталт Вільгельма Оранського, натомість виборами опікувалися Генеральні Штати.

Ненависть Філіпа II була такою ж абсолютною, як і його правління. Король пообіцяв винагороду за вбивство Вільгельма і назвав його шкідником християнської віри та ворогом людства. Один фанатичний католик застрелив Вільгельма у 1584 р. у Делфті. Роком пізніше Антверпен був окупований іспанськими військами герцога Парми. Ця подія вирішила долю Антверпена як північного центра торгівлі.

Філіп II робив все, що було в його силах, аби не залишити північним протестантам жодного шансу. Надзвичайно провокуючим було те, що голландці намагалися вторгнутися у морський простір католицького світу. Ще у 1493 р. папа Александр VI розділив території поза межами Євразії між Іспанією та Португалією. Коли у 1580 р. остання стала частиною Іспанської імперії, Філіп II закрив гавань Лісабон для голландців.

Однак усі спроби Філіпа II підкорити північ були колосальними помилками. Загнані в кут, амстердамці віднаходили все нові й нові рішення. Завдяки біженцям з Антверпена економіка Амстердама переживала новий зліт. Багато хто з них були заможними купцями, банкірами, авторами карт, видавцями та художниками. Вони відігравали велику роль у започаткуванні Ост-Індської та Вест-Індської торгових компаній. Крім своїх статків, вони залишили Амстердаму свої контакти і велику кількість знань. Фламандські біженці надихнулися розширити торгові зв’язки до Балтії та Росії (до Архангельська). Фламандці також фінансували подорож Віллема Баренца у пошуках Північного морського шляху та подорож Генрі Гудзона Північно-Західним проходом. Ці плавання залишилися лише надто вдалими спробами, проте на честь мореплавців-дослідників було названо Баренцове море і Гудзонову затоку. Навички суднобудування та картографії значно розвинулися.