Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-91-5
- Переводчик: София Цисарева
- Жанр: История
Электронная книга - «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться різноманітними питаннями історії.
ISBN 978-617-7192-91-5
© Переклад. С. Цисарева, 2018
© Видавництво Анетти Антоненко, 2018
© Ніка-Центр, 2018
© Серія «VIAE HUMANAE». Ніка-Центр, 2009
Іранський дослідник Міскуб Шохрух змальовує непринадну картину нетолерантності Маджлісі. Маджлісі визначав «науку» надзвичайно вузько. Вона повинна бути чітким і безпечним знанням віршів Корану, релігійних обов’язків і пророчої традиції. Намагання віднайти нові знання за межами цього є марнуванням життя, що в найгіршому разі призводить до єресі.
Такий погляд був повною протилежністю ідей Міра Дамада і Мулли Садри, які сповідували суфізм і спиралися на уявлення, що Коран завжди відкритий для нових тлумачень. Індивідуальність і толерантність, які плекав суфізм, стали лише приємними спогадами. Не було вже того Ісфахана, де суфії писали поезії про сп’янілого старця і про натхненного екстазом майстра-суфія, де прославляли лірику Омара Хайяма, що ставив на перший план насолоди життя та свободу думок. Суфіїв виселили з Ісфахана.
Малодушність виявляється в людях патологічним утручанням в особисті та дріб’язкові справи. Це також вияв тотальної форми влади, оскільки стеження поширюється на всі сторони життя, які легко спостерігати. Сила виявляється у кількості санкцій, що постійно зростає, і виснажливій бюрократії, директивах на європейський манер. Коли ніхто більше не наважується критикувати кількість і розумність приписів, у суспільства немає майбутнього.
Маджлісі був прикладом такої зловорожої малодушності та керівником найгіршого ґатунку. Він визначав, що є правильним поводженням, і видавав розпорядження щодо всіх сфер людського життя, починаючи з того, який одяг використовувати під час статевого акту, як підстригати нігті, як спати, прокидатися, випорожнюватися, сякатися, заходити в будинок. Губернаторам провінцій було наказано розпочати застосування законів шаріату.
На головній площі Ісфахана було розтрощено пляшки вина з королівського палацу. Музику і танці заборонили, як і запускання повітряних зміїв. Таверни, кафе та будинки втіх зачиняли. Жінки повинні були весь свій час проводити вдома, вдягатися консервативно і поводитися покірливо.
Казначейство попереджало шахів, що через нові закони податкові надходження зменшувалися більш ніж на п’ятдесят кілограмів золота на день. Ліберальна культура приносила державі великі прибутки, оскільки податки збирали як з ресторанів, так і з проституток. Попередження лунали, проте до них залишалися глухими. Султан Хусейн видав закон, згідно з яким усім чиновникам належало шанувати Маджлісі. Кожного порушника цього закону карали.
Натомість сам султан Хусейн не дотримувався власних заборон: він пиячив і віддавався розпусті у гаремі. Султан був одержимий сексом. Хусейнові було замало величезного гарему, і в 1700 р. йому спала на думку приголомшлива ідея. Він зажадав мати у своєму гаремі прекрасну жінку з кожної провінції. Якщо дівчина вагітніла, їй видавали щедру компенсацію, випроваджували з гарему і видавали заміж за аристократа.
Егоцентризм і зловживання шаха погіршили економічне становище держави. У 1707 р. султан Хусейн разом зі своїм двором, гаремом і охороною вирушив у паломництво до священного міста Кум. Витрати були астрономічні, адже разом із шахом подорожували майже шістдесят тисяч осіб. Жінок з гарему перевозили всередині спеціальних захисних двокілометрових трубоподібних шатрів. Якщо перехожому траплялося побачити середину шатра, його покаранням було побиття тростиною або смерть. Міста попереджалися завчасно про наближення qoroq, цієї гротескної туби. Всі будинки, фасади яких виходили на шлях прямування процесії, повністю звільнялися від мешканців. Дорогою шах розважався, шмагаючи мулів, через що ті скидали із себе жінок гарему і намагалися втекти.
Зарозумілість дається взнаки
Стиль життя шаха, байдужого до інших людей, став вироком державі Сефевідів. Зерна повстання були посіяні в Кандагарі, де губернатор-шиїт, грузинський князь Горгін-хан, обурив містян своїми жорстокими діями. Зухвалий губернатор вірив тільки у застосування сили. Грузинські загони Горгін-хана провокували та принижували мешканців-сунітів у Кандагарі. Містяни перейшли на бік заможного та шанованого афганця Міра Вайса. Горгін-хан ув’язнив Міра Вайса і відправив його до шаха Ісфахана. Так він сподівався запобігти заколотові. На диво, Міру Вайсу вдалося завоювати довіру султана Хусейна. Але це виявилося помилкою султана. Мір Вайс зауважив слабкість правління шаха і його млявий триб життя. Він відчув, що його час настав.