Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Одним із найважливіших наслідків національно–визвольної війни на чолі з Б. Хмельницьким було те, що в Україні було знищене чужоземне польсько–шляхетське панування, а також кріпосництво. Селяни дістали особисту свободу і землю, яка передавалась у спадщину. Це було величезне соціально–економічне досягнення України, якого ще не було у більшості європейських держав. Фактично в Україні відбулася революційна суспільна переміна — феодально–кріпосницька система зникла, на її місці постав новий буржуазно–демократичний зміст соціальних і політичних стосунків. Тож можна погодитись із думкою, що національно–визвольна війна українського народу була водночас і національною революцією. Внаслідок цього Україна піднімається на вищий щабель соціально–економічного прогресу, тут розвивається новий тип соціальних відносин у сільському господарстві — вільне землеволодіння (в сучасному розумінні — фермерство) з усіма його перевагами над поміщицько–кріпосницькими стосунками.
Великим завоюванням українського народу було також те, що селянство не тільки дістало особисту свободу і землю, а здобуло право вільно переходити в інші стани — насамперед у стан козаків.
Іншим наслідком цих подій було створення української козацької держави, яка втілила в реальне життя демократичні суспільні ідеали, що збереглись в українському народі з часів первісного суспільного ладу, коли всі справи вирішувалися спільно, на вічах. Вони були збережені й розвинені далі в житті Запорозької Січі. Це і рівність станів, і демократичний спосіб обрання влади на всіх рівнях — як законодавчої, так і виконавчої й судової. Разом зі створенням Української держави в ході визвольної боротьби була сформована і військова сила, яка захищала цю державу, — могутня козацько–селянська армія, що формувалась на засадах добровільності, а не примусу. У певні періоди свого існування, залежно від військових потреб, ця армія нараховувала до 120 тис. осіб. На той час це була надзвичайно велика військова сила. У цьому була першорядна заслуга Б. Хмельницького та його оточення.
Б. Хмельницький виявив себе не тільки талановитим творцем державності українського народу, а й талановитим політичним діячем, полководцем, дипломатом. Звичайно, не все так відбувалося, як хотілося, не завжди вдавалося зберігати рівновагу в питаннях соціальних, військових та дипломатичних. Але він умів маневрувати, умів іти на компроміси, і все це підпорядковувалось одній великій меті — побудові незалежної Української держави.
Б. Хмельницький зумів закласти основи для існування козацько–гетьманської держави. Українські гетьмани, які перейняли кермо управління після Хмельницького, в своїй більшості намагалися зберегти і зміцнити цю державу. Боротьба за її утвердження через об’єктивні історичні причини внутрішнього та зовнішнього порядку призвела до драматичних наслідків. Українська держава в часи Руїни ослабла, знищила свої і без того виснажені економічні та військові ресурси. Внаслідок численних воєнних дій королівська Польща знову оволоділа Правобережжям, відновила і кріпосництво, і магнатське землеволодіння. Частина України, що опинилась під владою Османської імперії, потерпала, як і до Хмельниччини, від нападів турків і татар. І лише Лівобережна Україна, що потрапила під владу Московської держави, дістала в цьому плані відносний перепочинок. Хоча не слід забувати, що царський уряд одразу ж після смерті Б. Хмельницького розпочав наступ на державні інституції Гетьманщини.
Уже за п’ять років після смерті Б. Хмельницького (після Переяславських статей, підписаних Юрієм Хмельницьким у 1659 р.), потім після Московських статей 1665 року І. Брюховецького, після Глухівських статей 1669 року Д. Многогрішного, а далі й після Коломацьких статей 1687 року І. Мазепи царський уряд зменшував автономні права України — її уряду, армії, посилював вплив московських воєвод і вельмож, котрим роздавав землі в Україні.
Епоха Руїни поставила Україну на кінець XVII ст. в надзвичайно складну ситуацію. І ось у цей період — у липні 1687 р. — на Коломацькій раді гетьманом обирають Івана Степановича Мазепу.
В історії Московської держави цей період був переломним — наприкінці століття її очолив цар Петро Олексійович. Це була людина хворобливо шаленого темпераменту, незагнузданої волі. Він прагнув до перемін, які зміцнювали б старосвітську політичну систему управління в Московському царстві — самодержавство — за допомогою перейнятих із Заходу нововведень. А Україні цей період історії приносить руїну і занепад державності. Настав час агонії її визвольних прагнень, царський уряд раз у раз завдавав їм непоправних втрат. Новий же гетьман І. Мазепа жадав відновити державницьку силу Гетьманщини.