Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Після укладення угоди в Гадячі Виговський звертається до європейських держав із маніфестом, у якому звинувачує Московське царство в порушенні українсько–російських угод, у тому, що Москва захопила землі Литви, захопила території, завойовані українськими військами, що у Віленській угоді царський уряд зрадив інтереси України, які були зафіксовані офіційними угодами після Переяслава.
Таке звертання до європейських держав викликало велике невдоволення московських правителів, які стали називати Виговського зрадником, закликали український народ не виконувати його розпоряджень. І вже у червні 1658 р. 100–тисячна московська армія на чолі з князем Олексієм Трубецьким і боярином Г. Ромодановським вирушає в Україну. Виговський збирає допоміжні сили з німців, татар, бере частини козацьких військ, які залишились йому вірними, бо велика кількість козацького воїнства від нього відкололась, і 28— 29 червня 1659 р. під Конотопом розбиває московське військо. В цій грандіозній Конотопській битві загинув цвіт московського боярства. Була знищена вся царська кіннота. Татари взяли в полон князя С. Пожарського, С. Львова, Бутурліних і багато високих урядовців. Москву охопила паніка. Цар Олексій Михайлович Тишайший під час моління в монастирі з’явився у чорному жалобному одязі. Три дні Москва, зачаївшись, мовчала. Потім цар наказав готуватися до оборони столиці.
Але Виговський на Москву не пішов. У нього за спиною розпочалося повстання в Гадячі, Лохвиці, Ромнах, яке спровокували московські посланці типу боярина Хитрово. Найбільше невдоволення в народі викликав союз гетьмана з кримськими татарами, які при відході до Криму після Конотопської битви, знову грабували і плюндрували Україну.
Новий запорозький кошовий Іван Сірко почав громити союзників Виговського — татар, і вони залишили гетьмана. Проти гетьмана Виговського виступили також старі полковники — Т. Цецюра, В. Золотаренко, Я. Сомко, яким колись не вдалося взяти в руки гетьманську булаву, на відміну від Виговського — молодшого, освіченішого й талановитішого. Невдоволена Виговським була й значна частина населення, зокрема козаки, яким було заборонено ловити рибу в річках, продавати вино. Водночас гетьман всіляко підтримував шляхту, надавав їй землі та пільги. До того ж більшість представників усіх прошарків населення орієнтувалася на православну Москву.
У жовтні 1659 р. Виговський скликає в містечку Германівці, на Київщині, козацьку раду й доручає своїм полковникам Сулимі та Верещаку ознайомити всіх зі змістом Гадяцької угоди. Але його пояснень ніхто не хотів слухати. Козаки–запорожці обом полковникам відрубали руки, в яких вони тримали тексти угод. Розлючений натовп вирував. Виговський склав перед радою гетьманські клейноди, булаву. На гетьмана був знову обраний Юрій Хмельницький. Молодий, але не здатний до управління, він цілком влаштовував честолюбних і бездарних заздрісників. Виговський подався до Польщі. Йому віддали у володіння Київське воєводство, яке, до речі, Польщі не належало. Але пізніше, у 1664 р., за доносом свого політичного суперника Павла Тетері Виговський був страчений за наказом польського уряду. Для урядів усіх держав завжди було вигідніше бачити своїх талановитих опонентів мертвими. Головною причиною невдач у діяльності державця Івана Виговського була, певне, ситуація, в якій несподівано опинилась Україна. З одного боку, Польща не могла примиритись із втратою України і тому не хотіла надати допомоги гетьманові. З другого боку, Московське царство, трактуючи Україну як свою провінцію, азіатською дипломатією підкупу й обіцянок переманювало на свій бік завжди бідну й жадібну до багатств і влади українську старшину, водночас відверто, силою зброї, окуповуючи землі України.
Молодий гетьман Юрій Хмельницький був недосвідченим у політиці. Його життя проходило часто далеко від України, бо його батько мусив часом віддавати сина як заложника то туркам, то ординцям. За натурою він був мовчазним, не любив спілкуватися з людьми та й не дуже розумівся в них. Це була людина невисокої освіти, без почуття відповідальності, але честолюбна, через що часто ставала іграшкою в руках тих чи інших політиків та угруповань. Коли Юрій Хмельницький знову став гетьманом (1659–1663), його покликали в табір до О. Трубецького. Юрасеві підсунули нову російсько–українську угоду.
Українські історики, в тому числі й сучасні дослідники, стверджують, що це були сфальшовані московськими дяками статті, які називались так само, як і колись за Богдана Хмельницького, Переяславськими. Це були статті, які вже вимагали підпорядкування політичного життя України московському урядові, вимагали введення в нові полкові міста України залог московських військ, які віддавали в руки московських воєвод усе економічне життя України. Цей так званий Переяславський договір 1659 року був підписаний Юрієм Хмельниченком. І саме цей варіант статей і залишався надалі офіційним документом, на якому ґрунтувались взаємовідносини України і Московії в подальші роки історії.