Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

На Сіверщині Москва схвалила проголошення гетьманом Лівобережної України Дем’яна Многогрішного (1668–1672). Об’єднання України під булавою Дорошенка ніхто не хотів допустити — ні Польща, ні Росія, ні Кримське ханство. Многогрішний підписує нову угоду з московським урядом — так звані Глухівські статті, в яких, з одного боку, підтверджувались права і привілеї козацької старшини, а з іншого боку — за цими статтями в межі Лівобережної України вводилися нові загони царських військ, що утримувалися за рахунок українського населення. Скоро Многогрішний був звинувачений у зраді і засланий до Сибіру. Відтоді кістки українських козаків почали щедро встеляти сибірські мерзлоти.

1672 року розпочалась жорстока руйнівна війна між Польщею і Туреччиною за Україну. Вона закінчилася переговорами в місті Бучачі, за якими до Туреччини відходило Поділля і частина Галичини, а на іншій частині Правобережжя встановилась козацька держава на чолі з гетьманом Дорошенком під протекторатом Туреччини. Польща мала сплачувати Туреччині велику данину. Грабіжницьке панування турків на цій території та союз з ними Дорошенка дискредитували гетьмана в очах народу. Коли проти Дорошенка виступив новий гетьман Лівобережної України, прихильник Москви Іван Самойлович (1672–1687), до нього почали переходити правобережні козацькі полки. Самойловича було проголошено гетьманом “обох сторін Дніпра”. Він успішно воював проти турецьких навал на Україну (1677–1678).

У 1676 р. Самойлович розгромив Дорошенка, повернув під свою булаву частину Правобережжя, встановив свій контроль над Запорозькою Січчю. Дорошенко, якого полонили козаки Самойловича, склав гетьманство, передав Москві козацькі клейноди і прийняв почесне заслання: царський уряд призначив його воєводою В’ятки, а потім надав йому під Москвою село Ярополче, де великий гетьман і помер, давши світові ще одну пам’ять свого роду: онуку у четвертому коліні Наталію, що стала дружиною і поетичною зіркою натхнення геніального Пушкіна.