Нарис загальної історії

Друге обмеження пов’язане з тим, що тільки частина цього надлишку доходить до імперських скринь. Відомі два джерела витоку. Виробникам вигідно якомога краще приховувати свій надлишок і перебільшувати свої злидні. Між виробниками та імперськими скринями не оминути можливостей відбирання посередниками, і ці можливості надто спокусливі, щоб ними не скористатися. Згадуване обмеження тим більш жорстке, що обидва з названих джерел обернено пропорційні. Що пильніше стежити за виробниками, то менше вони зможуть приховати й більше буде посередників, які заробляють на вилучених ресурсах, і навпаки: що менше буде накладених одне на одного кіл стягання, то більше народ зможе приховувати. Хоч яким буде проміжне рішення, у програші завжди лишатимуться імперські скрині.

Досить порівняти доходи з витратами, щоб побачити, що імперію нестримно підштовхують до того, щоб вона жила невідповідно до своїх достатків. Але ж дефіцит ставить проблему життя й смерті, адже на імперію діють відцентрові сили. Потрібно знаходити вихід із бюджетного глухого кута, але й цей вихід може бути тільки тимчасовим паліативом, адже проблему породили не некомпетентність чи недбалість, а об’єктивні умови. Хитрощі можуть мати серйозні економічні наслідки. Такі хитрощі можна поділити на чотири класи. Можна з легкістю примножити стягання з усього, що в обігу, збільшуючи кількість внутрішніх митниць, видів дорожнього, міського ввізного мита, мита за місце на ринку, але за це доводиться платити зменшенням торгівлі або в той чи той спосіб скороченням виробництва та інвестицій. Можна вдатися до грошових махінацій, щоб розорити кредиторів і обікрасти постачальників, але це призводить до інфляції та до зникнення твердої валюти й обов’язково негативно позначиться на господарській діяльності. Податкова система може бути винахідливою та надокучливою і тим самим сприяти ухилянню від сплати податків, зменшенню інвестицій та ініціативності. Зрештою, можна встановити державну монополію на всі товари, які можуть бути монополізовані, починаючи з солі, місця добування якої завжди достатньо сконцентровані, щоб підлягати ефективному контролю. Але оскільки монополія і, більш загально, усе непряме оподаткування утруднюють споживання, то зростають ціни та заохочується контрабанда.

Зазначені хитрощі завжди мають негативні, а інколи тяжкі мікро- та макроекономічні наслідки. Загальний висновок полягає в тому, що імперія завжди не така квітуча, як це може бути технічно й економічно можливим: вона утримує населення в субоптимальному стані. Спостерігачі не переставали захоплюватися процвітанням імперій тільки через оптичну ілюзію. Вони затримували погляд на витратах на розкіш і відвертали його від етапів глибокого занепаду, спричиненого розбалансуванням і вивертами. Зазначена субопти-мальність імперій — це наслідок політичного режиму, а не технічного й наукового рівня. Маючи однакові домодерні можливості в цьому плані, ліберальніший, поміркованіший або суто демократичний режим завжди досягав кращих результатів, і свідчення тому — середньовічні міста Італії, Нідерландів, Ганзеї, Сполучених Провінцій та Англії в XVII ст. Але, маючи сучасне оснащення, навіть Російська імперія могла досягати кращих результатів ніж домодерна економіка, хоча чинний у ній режим прирікав її на вічне наздоганяння європейських політій і здійснювання марних спроб зрівнятися з ними.