Нарис загальної історії

Проблема

Оскільки імперія еволюційно заступає царство (за прикметного винятку Римської імперії, яка була створена містом), то, можливо, ми знайдемо підказки, виходячи з тієї гіпотези, що імперія — це суперцарство. Царство своєю чергою це — супергромада, яка спромоглася оволодіти громадами, перетворити їх на адміністративні одиниці та стерти родову сегментацію як принцип соціальної єдності. Це — політія, яка прагне до соціальної однорідності: у ній усюди можна бачити майже однакові основні інгредієнти, що майже однаково комбінуються між собою. Така однорідність є спадщиною від минулого громад, які ділили між собою один і той самий культурний ареал і дотримувалися однакової моделі будови. Політією-царством керує династія, яку легітимізує інспірована релігією ідеологія і яку контролюють незалежні суспільні сили. Її політичний уклад — поміркована ієрократія. Проте поміркованість нестримно схиляється до абсолютизму й досягає його усуненням або принаймні прирученням суспільних сил. Цими силами є роди. На стадії громади всі групи населення, за винятком рабів, розподілені на роди, один з яких постачає вождів. За цією переважно родовою структурою, громада мала б прив’язуватися до племені, якщо б вона не відрізнялася від нього чіткішим визначенням політії. У царстві роди народу або були зруйновні, або ж мають тільки приватне чи локальне значення. Соціальна еліта, навпаки, за загальним правилом, зберігає свою родову організацію, що зменшує її вартість об’єднання і підвищує її здатність контролювати царську (королівську) владу. Але наступність цієї можливості контролю забезпечується тільки там, де роди посідають незалежні від центру позиції щодо влади, авторитету та багатства. Визначені в такий спосіб роди утворюють аристократію. Ієрократія царства може бути поміркованою тривалий час, тільки якщо її підтримує й контролює аристократія. І навпаки, соціальна еліта, єдиним козирем якої є те, що вона поділена на роди, наражається на величезну небезпеку бути розтоптаною під час абсолютизації. Коли почали приходити європейські колонізатори, Африка вже продукувала царства з абсолютною ієрократією — Дагомея[11] та Уганда або ж Нґуні в Наталі з його вождем Шакою[12], яке тоді вже вийшло на останню фазу утворення. У зовсім іншому контексті в тайських краях можна було спостерігати всі стадії — від громади до царства, які зберігалися одночасно в різних зонах регіону, і зробити з цього висновок, що доімперський Китай вочевидь був близький до цієї моделі. Можна стверджувати, що зв’язність і єдність царства базуються на культурній однорідності, на ідеології, на визнанні влади, яка вважається легітимною, на узах солідарності, що з’єднують, з одного боку, верстви соціальної еліти між собою, а з другого — її різні складові з групами народу зв’язками клієнтарності та вірності.