Нарис загальної історії

Бюрократичні витрати можна, як видається, легше контролювати за допомогою реалістичнішої оцінки потреб. Здоровий глузд легко переконати, що можна встановлювати розумну кількість потрібних правителів за кількістю провінцій, передбачати необхідних кожному з правителів помічників і т.д. Здоровий глузд мав би вже давно тверезо ставитися до досвіду, відомого в усіх кутках світу, який всюди демонструє здатність бюрократії до розбухання та її схильність до марнотратства, коли в неї монопольне становище. Бюрократії завжди потрібно чимраз більше бюрократів, аби щільніше заповнювати дедалі численніші департаменти й кабінети. Цей закон безкінечного розширення обумовлений не законом найменших зусиль, який, як уважається, встановлюється рівнянням кожного бюрократа на найменш активного на кшталт того, як виробнича лінія має орієнтуватися на най-повільнішого працівника, а стратегією, яку проводять дієвці бюрократії, щоб долати її сходинки чи не бути скинутим з них. Кожен зацікавлений у тому, щоб збільшувати сили для своєї підтримки та примножувати свідчення своєї активності та активності свого підрозділу, збільшуючи в цьому русі кількість кабінетів і бюрократів. Таке поширення бюрократичної субстанції не має жодного внутрішнього автоматичного запобіжника. Його можна контролювати тільки об’єктивною нестачею ресурсів і конкуренцією. У державної монополії конкурентів немає. Експансію державної бюрократії контролювати неможливо.

Але буває й гірше. Завдяки тому, що бюрократія державна, вона забезпечує якщо не всіх своїх членів, то принаймні найкраще влаштованих стратегічними позиціями, які дають їм змогу розбазарювати державні кошти, грабувати державну скарбницю, красти державні гроші. Чиновникам легше за будь-кого чинити такі порушення та приховувати їх. їм також легше й зазіхати на приватні кошти, адже вони мають майже безмежні можливості надавати привілеї за хабарі, контракти й дозволи за частку в прибутках, безкарно грабувати, виступаючи водночас суддею й стороною в суді. Звісна річ, політичній владі відомо про всі ці види корупції, і вона знає, що вони її підривають, але вдіяти нічого не може. Най-свідоміший своїх обов’язків суверен, оточений найчеснішими радниками й міністрами, не може піти далі, ніж більш або менш свавільно покарати за найскандальніші зловживання. Він не може зробити нічого кращого, адже йому потрібна ця бюрократія, щоб керувати імперією, а ця державна бюрократія має виняткову монополію в абсолютній ієрократії.