Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
«Ти правильно зробила, що не переїхала до Нью-Йорка, — писала панна Роял. — Тут ти б ніколи не змогла написати „Трояндову мораль“. Дикі ружі не ростуть на вулицях великого міста. А твоя книга дуже подібна до дикої ружі, дорогенька: уся така солоденька і несподівана, та з хитрими маленькими шипами дотепу і сатири. У ній сила, краса, розуміння. Це не просто історійка. У ній є трохи магії. Еміліє Берд Стар, де ти навчилася своєму незбагненному розумінню людської сутності, дитино?»
Дін також їй написав: «Гарна й оригінальна робота, Емілі. Твої персонажі природні, подібні до справжніх людей і прекрасні. І мені дуже сподобався сяйливий дух юності, що сповиває всю книгу».
— Я сподівалася зробити висновки про свою книгу з відгуків, але всі вони надто суперечливі, — мовила Емілі. — Одні називають її найбільшим досягненням, інші — найбільшим провалом. Послухайте-но: «Панна Стар ніколи не спроможеться зробити своїх персонажів переконливими». І тут же: «Дехто вважає, що більшість героїв цього автора списано з реального життя. Вони настільки справжні та природні, що важко повірити, буцім це лише плід уяви».
— А я казала, що люди впізнають старого Дугласа Корсі, — втрутилась тітка Елізабет.
— «Дуже нудна книга», «надзвичайно прекрасна книга», «просто неуважна писанина», «з кожної сторінки видно, що це робота справжнього митця», «книга про слабку дешеву романтику», «книга, яка увійде до класики», «унікальна історія з літератури робочого люду», «дурна, безбарвна, розпусна й не варта уваги історійка», «одноденний метелик у світі книг», «книга, що пройде крізь віки». Кому з них вірити?
— Я б вірила лише схвальним відгукам, — відмітила тітка Лаура.
Емілі зітхнула.
— А в мене все інакше. Я не можу позбутися думки, що лише негативні відгуки правдиві, тоді як позитивні написані ідіотами. Але в обох випадках я не надто вірю в те, що вони кажуть про книгу. І лише коли вони критикують мою героїню, мовляв я була надто лютою і жорстокою, вигадуючи її, я бачу щось правдиве поміж тих відгуків про любу Пеґґі. «Неймовірно дурна дівчина», «героїня надто зациклена на своїй місії».
— Я вважав її трохи кокетливою, — визнав кузен Джиммі.
— «Струнка солоденька героїня», «якась надокучлива героїня», «дивна, але в цілому дуже дивна».
— Я казав тобі, що вона не повинна мати зелених очей, — простогнав кузен Джиммі. — У героїні мають бути блакитні очі.
— О, але послухайте оце, — весело вигукнула Емілі. — «Пеґ Еплґат просто нездоланна», «Пеґ — дуже яскрава особистість», «Пеґ занадто розкішна, щоб не визнати, що всі ми перебували під її чарами», «одна з безсмертних жіночих постатей у літературі». Що тепер скажеш про зелені очі, кузене Джиммі?
Кузен Джиммі похитав головою. Його це не переконало.
— А цей відгук особисто для тебе, — підморгнула Емілі. — «Психологічна проблема, що корінням своїм іде з глибокої підсвідомості, надає книзі ваги та цінності, якщо лиш зачепить бодай раз за живе».
— Я розумію кожне з цих слів, якщо брати їх по одному, за винятком двох мені невідомих, але всі разом вони звучать безглуздо, — з сумом проказав кузен Джиммі.
— «Під невловимістю й атмосферним чаром криється чудова твердість характеру».
— Цього я теж не зрозумів, — зізнався кузен Джиммі. — Але звучить як похвала.
— «Звичайна і посередня книга».
— Що значить «посередня»! — вигукнула тітка Елізабет, будучи далекою як від метафор, так і від гностицизму.
— «Гарно написано, із мерехтливими вставками гумору. Панна Стар справжній митець».
— О, це вже схоже на відгук людини з клепкою в голові, — промуркотів кузен Джиммі.
— «Загальне враження, що книга могла б бути значно гіршою».
— А цей рецензент певно намагався здатися розумним, — прокоментувала тітка Елізабет, мабуть забувши, що й вона казала те саме.
— «Цій книзі бракує стихійності. Вона солоденька, мелодраматична, слізливо-сентиментальна й наївна».
— Знаю, що впав колись до колодязя, — задумливо мовив кузен Джиммі. — Може, через це я не бачу здорового глузду в цьому відгуку?
— Ось те, що ти зможеш зрозуміти… можливо. «Панна Стар мала винайти фруктовий сад Еплґатів, так само як і свою зеленооку героїню. На острові Принца Едварда немає фруктових садів. Всі вони були вбиті жорсткими солоними вітрами, що дмуть цією вузькою смугою піску».
— Будь ласка, прочитай це ще раз, Емілі.
Емілі прочитала. Кузен Джиммі почухав голову, потім струснув нею.