Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
— Що вони хочуть цим сказати?
— «Це чарівна історія, і повідана теж чарівно. Персонажі змальовані майстерно, діалоги написані легко, описи на подив вдалі. А тонкий гумор просто неймовірний».
— Сподіваюся, це не зробить тебе пихатою, Емілі, — застерегла тітка Елізабет.
— Якщо й зробить, то тут поряд протиотрута. «Ця слабенька претензійна сентиментальна історія (якщо її можна назвати історією) сповнена банальних і тривіальних речей. Купа непов’язаних між собою епізодів, замальовок розмов, перемішана з довжелезними періодами роздумів і самоаналізу».
— Сумніваюся, що той, хто це написав, сам знав значення усіх слів, які вжив, — озвалася тітка Лаура.
— «Дія розгортається на острові Принца Едварда — шматочку іншої країни, відокремленому від узбережжя Ньюфаундленда».
— Ці янкі взагалі не вивчають географію? — пхикнув розгніваний кузен Джиммі.
— «Книга, яка не зіпсує читачів».
— Це був справжній комплімент, — мовила тітка Елізабет.
Кузен Джиммі розгубився. Звучало правильно, та… звісно, книга любої маленької Емілі не може нікого зіпсувати, але…
— «Написати відгук про таку книгу — все одно що спробувати розібрати крило метелика чи віднайти таємницю аромату трояндової пелюстки».
— Занадто пишно, — чмихнула тітка Елізабет.
— «Солоденька сентиментальність, яку автор либонь вважає поетичною».
— Не хотів би я коли-небудь потрапити йому на язик, — з почуттям сказав кузен Джиммі.
— «Нешкідлива книга, яка легко читається».
— Не знаю чому, та мені не подобається, як це звучить, — прокоментувала тітка Лаура.
— «Доки читаєш цю книгу, усмішка не зникає ні з твого обличчя, ані з твого серця».
— Це вже написано англійською. Це я вже можу зрозуміти, — розпломенівся кузен Джиммі.
— «Ми почали читати, але згодом зрозуміли, що дочитати цю недороблену і нудну книгу неможливо».
— Що ж, все, що я можу сказати, — обурено мовив кузен Джиммі, — це те, що з кожним прочитанням «Трояндова мораль» подобається мені все більше й більше. А що, ввечері я вчетверте її перечитав, і вона настільки мене захопила, що я зовсім забув про вечерю.
Емілі усміхалась. Думка мешканців Місячного Серпа важила для неї більше ніж думка всього-всенького світу. Яка різниця, що писали у відгуках, коли тітка Елізабет висловила останню і вирішальну думку:
— Що ж, я ніколи не могла повірити в те, що стопка аркушів паперу може стати такою подібною до реального життя як та книга.
Розділ 23
Угода двох самотніх жінок
Однієї січневої ночі, вертаючись додому з вечірнього прийому, Емілі вирішила пройтися перехресною дорогою, яка оповивала собою Пижмову Ділянку. Зима видалася майже безсніжна, і земля під її ногами була голою і понурою. Вона здавалася сама собі єдиною живою істотою в цій ночі і йшла повільно, смакуючи понурий і трохи моторошний чар позбавлених квіткового покривала луків і принишклого лісу, місяця, що зненацька з’являвся з-поза чорних хмар і дивився на поцятковані ялицями долини. Вона намагалася не думати про лист, який надійшов того дня від Ільзи. Це був один з тих веселих і непослідовних Ільзиних листів, які все ж таки дещо псувало. Наближався день її весілля — 15 червня.
«Я б хотіла, щоб ти вдягла свою синю газову сукню поверх кремової тафти, моя люба. Як же на такому тлі сяятиме твоє шовковисте чорне волосся!
Моя весільна сукня буде з оксамиту кольору слонової кістки. А моя двоюрідна бабця Едіт із Шотландії надіслала мені свого рожевого серпанка. А двоюрідна бабця Тереза з того ж славного краю надсилає мені цілу скриню срібної східної вишивки, яку її чоловік колись привіз з самого Костянтинополя. Я вдягатиму це все під тюль. О, я буду сліпучою. Не думаю, що любі літні родичі знають, що я жила повноцінним життя до того як тато сповістив їх про моє „прийдешнє весілля“. Тато від цієї метушні у більшому захваті ніж я.
Ми з Тедді збираємося провести наш медовий місяць по старовинних готелях у куточках Європи „поза шляхом“ — у тих місцях, куди більше ніхто не хоче їхати, наприклад у Валламброзо. Мені завжди подобався той рядок з Мільтона: „Як товсті шари осіннього листя, що перекривають струмки Валламброзо“. Якщо не зважати на його жахливий контекст, то можна уявити собі чисту красу.
Я прибуду у травні, щоб усе остаточно підготувати, а Тедді приїде першого червня, щоб побути ці два тижні з матір’ю. Як вонаце сприймає, Емілі? Маєш якісь припущення? З Тедді я не можу витягти жодного слова з цього приводу, тож гадаю, їй це не подобається. Я знаю, вона завжди ненавиділа мене. Хоча, здається, вона всіх ненавидить, а до тебе в неї взагалі особливе ставлення. Не дуже мені пощастило з майбутньою свекрухою. В мене завжди буде моторошне відчуття, що вона таємно посилає прокляття на мою голову. Втім, Тедді чудовий, навіть якщо зважати на неї. Справді. Я й гадки не мала, наскільки він може бути чудовим, і тепер з кожним днем люблю його все сильніше. Чесно. Коли дивлюсь на нього й усвідомлюю, який він вродливий і чарівливий, я не можу зрозуміти, чому досі не закохана в нього до божевілля. Але насправді значно спокійніше не бути в нього закоханою. Якби я його кохала, моє серце розбивалось би при кожній сварці. А ми постійно сваримось, ти ж мене знаєш. І завжди сваритимемось. Ми будь-яку чудову мить можемо зіпсувати сваркою. Але для мене після цього життя не буде похмурим».