Емілі в пошуках веселки

— Коли ми з Тедді повернемось і побудуємо дім у Монреалі, ти кожну зиму проводитимеш у нас, дорогенька. Місячний Серп прекрасний улітку, та взимку ти в ньому мабуть почуваєшся спаленою заживо.

Емілі нічого не пообіцяла. Вона не уявляла себе гостею в будинку Тедді. Вона щоночі казала собі, що не в змозі витримати завтрашній день. Та коли завтра надходило, воно виявлялося цілком стерпним. Вона навіть могла спокійно обговорювати з Ільзою вбрання та деталі урочистостей. Емілі вже примирилася з синьою газовою сукнею й навіть приміряла її за дві ночі до приїзду Тедді. До весілля залишалося тепер усього два тижні.

— У цій сукні ти немов вийшла просто з мрії, Емілі, — проказала Ільза, розтягаючись на ліжку Емілі з котячою грацією та невимушеністю. На її пальці тьмяно мерехтів сапфір, подарований Тедді. — Через тебе весь мій казковий оксамит разом із мереживом здаватиметься банальним і грубим. До речі, дружбою Тедді буде Лорн Гелсі, я не казала? Я приємно вражена — сам Гелсі! Його мати була тяжко хвора, і він до останнього не був певен, чи зможе приїхати. Але люб’язна пані несподівано видужала, й він уже збирає речі. Його нова книга неймовірна. Усі в Монреалі шаленіють через неї, та й він сам цікава і непересічна людина. Хіба не чудово було б, якби ви покохали одне одного, Емілі?

— Не намагайся мене з кимось звести, Ільзо, — з легкою усмішкою сказала Емілі, знімаючи синю сукню. — Я кожною клітиною свого тіла відчуваю, що стану старою панною, але не хотіла б нею стати через тебе.

— До речі, зовні він нагадує горгулію, — апатично продовжила Ільза. — Якби не це, мабуть я б вийшла за нього. Я майже впевнена, що так і вчинила б. Прояви його любові полягають у тому, що він запитує твою думку про різні речі. Мене він теж запитував, і це було приємно. Але в мене було відчуття, що, якби ми побралися, він би припинив цікавитися моєю думкою. А це вже неприємно. Крім того, ніхто не може тобі з точністю сказати, що думає він сам. Він може вдавати, що обожнює тебе, водночас думаючи про темні кола під твоїми очима. До речі, ну хіба ж Тедді не найвродливіший у світі?

— Він завжди був привабливим хлопцем.

— «Привабливим хлопцем», — передражнила Ільза. — Емілі Стар, якщо ти коли-небудь вийдеш заміж, я сподіваюся, твій чоловік триматиме тебе на ланцюгу. Ще хвилина таких розмов — і я почну називати тебе тіткою Емілі. У Монреалі з ним ніхто не може змагатись. І знаєш, його погляди я люблю більше ніж його самого. Насправді часом він мене втомлює. Хоча я й думала, що в нас такого не буде. Він ніколи так не робив до заручин. В мене таке відчуття, що незабаром настане той день, коли я пожбурю в нього чайником. Шкода, що не можна мати одночасно двох чоловіків, правда? Одного — щоб ним милуватись, а іншого — щоб із ним спілкуватись. Але ми з Тедді будемо приголомшливою парою, правда ж, люба? Він такий чорнявий, а я така білява. Ідеально. Я завжди хотіла бути «темноволосою панною», як ти. Та коли я сказала це Тедді, він лише розсміявся й процитував старого вірша: «Як нам співали барди давнини, // Раніш сирени мали чорні коси, // Але коли мистецтва народилися сини — // Відтоді, немов янголи, вони світловолосі». Вочевидь, таким чином Тедді назвав мене янголом. Мило. Коли вже все буде сказано і зроблено, Емілі, я, найімовірніше… ти певна, що двері зачинені й тітка Лаура не почує мене і не знепритомніє?.. я, імовірніше за все, перетворюся на сирену, а не на янгола. А ти?