Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
— Аби б іще поряд був Перрі, — додав він. — Дуже шкода, що ми не побачилися зі старим добрим Перрі. Мені розповідали, що він досягає все більших і більших висот, просто як вогонь у дерев’яному будинку.
Перрі вирушив на узбережжя й зараз має там власний бізнес. Емілі зовсім трохи повихвалялася ним і його успіхами. Нехай Тедді Кент не уявляє, буцім він єдиний з них чотирьох, хто високо здійнявся.
— Сподіваюся, його манери вже кращі ніж колись? — поцікавилась Ільза.
— Його манери відповідні до нас як до мешканців острова Принца Едварда, — зухвало відказала Емілі.
— О, гаразд, визнаю, що я ніколи не бачила, щоб він колупався в зубах на людях, — погодилась Ільза. — А знаєш, — вона кинула швидкий лукавий погляд на Тедді, який миттєво кинувся в очі Емілі, — колись я гадала, що ледве не закохана у Перрі Міллера.
— Щасливчик цей Перрі! — вигукнув Тедді з інтонацією, яку можна було б зарахувати як усмішку розуміння.
Ільза не поцілувала Емілі на прощання, та сердечно потисла їй руку подібно до Тедді. Емілі цілком серйозно дякувала цієї миті своїй щасливій зірці за те, що не пішла до Тедді, коли він свистів — якщо він свистів. Вони весело з’їхали провулком. Та коли хвильку потому Емілі увійшла на подвір’я Місячного Серпа, позаду неї почулися легкі кроки і її огорнули шовкові обійми.
— Емілі, дорогенька, бувай. Я люблю тебе не менше ніж раніше… але все так жахливо змінилося… і ми більше не можемо віднайти Острівців Зачарування. Я б воліла взагалі не приїздити цього разу… але прошу, скажи, що ти любиш мене і завжди любитимеш. Я просто не витримаю, якщо ти цього не скажеш.
— Звісно, я завжди любитиму тебе, Ільзо.
Вони цьомкнули одна одну — повільно, майже сумно — серед легких зимних солодких пахощів ночі. Після цього Ільза спустилася до провулка, де муркотів, чекаючи на неї, сяйливий Тедді — а може, муркотів і сяяв лише його автомобіль… а Емілі пішла до Місячного Серпа, де на неї чекали дві літні тітки та кузен Джиммі.
— Цікаво, чи поберуться Ільза з Тедді, — мовила тітка Лаура.
– Ільза щойно сіла, — прокоментувала тітка Елізабет.
— Бідолашна Ільза, — незбагненним тоном сказав кузен Джиммі.
Одного прекрасного пізнього осіннього листопадового дня Емілі верталася додому з чорноводської пошти, тримаючи в руках листа від Ільзи та посилку. Вона сп’яніла від вина захоплення, яке досить швидко поступалося місцем чистому щастю. Увесь той день був дивовижно, незбагненно прекрасним, сповненим стиглих сонячних променів, що лежали на прадавніх пагорбах, майже непомітним, подібним до грон винограду цвітом на деревах у далекому лісі та м’яким блакитним небом із невеличкими серпанками сірих хмаринок, схожих на скинуті вуалі. Вранці Емілі прокинулася від сну, в якому бачила Тедді — вірного друга її дитинства, яким він був колись. І після цього весь день їй не давало спокою дивне відчуття його присутності. Їй видавалося, буцім вона чує звуки його кроків неподалік від себе або що може натрапити на нього, коли обійде бахрому гілок ялини, що росте на закруті червонястої дороги. Або зараз вона спуститься до сонячного видолинка, де росте густа золотава папороть, і знайде його, усміхненого до неї, і між ними все буде без змін, будуть забуті роки заслання й самотності. Насправді вона дуже довго майже не згадувала його. Мала влітку та восени багато роботи: саме працювала над новим твором, та й листи від Ільзи були сповнені відчаю, тож треба було її втішати. Звідки ж тоді це несподіване і нелогічне відчуття його присутності? Отримавши товстого листа від Ільзи, вона була впевнена, що всередині були також і новини про Тедді.
Але захват у неї викликала невеличка посилка. На ній був штамп видавництва Ворхам, й Емілі заздалегідь знала, що всередині. Її книга — її «Трояндова мораль».
Вона поспішала додому перехресною дорогою — старою доріжкою, якою прямували кудись бродяги, квапилися до своїх дам закохані, бавилися діти, верталися додому втомлені чоловіки. Ця дорога наприкінці приводила до пасовища неподалік від Чорноводдя та Вчорашньої Стежки. Десь посеред сірих хвиль усамітненості Вчорашньої Стежки Емілі вмостилась у ніші поміж брунатної папороті й відкрила свою посилку.
Всередині лежала її книга. Її книга, щойно з типографії. Це була чудова, захоплива, горда мить. Невже вершина альпійської стежини? Емілі здійняла свої сяйливі очі на глибоке синє листопадове небо й побачила інші вершини далі й далі, які вигравали одна поперед одною на тлі бразолійних хмар, освітлені сонячними променями. Коли досягаєш висоти́, якої прагнув, з неї завжди краще видно інші висо́ти. І насправді неможливо дістатися найвищої верхівки. Але яка ж це розкішна мить — коли сягаєш плато й бачиш з нього сотні інших піків! Такий підсумок довгих років прагнень, зусиль, розчарувань і смутку.