Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Ага, ми це теж помічали, - пробурмотів собі під ніс Рон.

- … си не думаю, що комусь, окрім мене, безпечно бувати біля їхнього поселення, - Геґрід гучно висякався у фартух і підвів голову. - Але дякую за пропозицію, Герміоно… це так файно з твого боку…

Після цього атмосфера в кімнаті значно потеплішала, і хоч ні Гаррі, ні Рон не виявляли бажання йти годувати гігантського смертоносного павука велетенськими червами, Геґрід, здається, вже не сумнівався, що вони залюбки це зробили б, і знову став самим собою.

- Йой, я завше знав, як тяжко буде втиснути мої уроки у ваші розклади, - похмуро сказав він, доливаючи їм чаю. - Навіть якби ви звернулися по часовороти…

- Це б не допомогло, - заперечила Герміона. - Ми розтрощили увесь запас міністерських часоворотів, коли були там влітку. Про це писали в «Щоденному віщуні».

- А-а, ну то файно, - зітхнув Геґрід. - То ви ніц не могли вдіяти… Вибачайте, що я… знаєте, як то воно… я си зажурив Араґоґом… і ще я думав, от якби ж то вас учила професорка Граблі-Планка…

Тут уже всі троє друзів категорично й лицемірно заявили, що з професорки Граблі-Планки, яка кілька разів підміняла Геґріда, вчителька була жахлива, тож урешті-решт Геґрід, махаючи їм у сутінках на прощання рукою, мав цілком життєрадісний вигляд.

- Я вмираю з голоду, - сказав Гаррі, коли Геґрід зачинив двері, і вони поспішили по темній безлюдній території до школи. Від спроб розгризти кам'яне печиво Гаррі відмовився, коли в роті загрозливо затріщав кутній зуб. - А ще я повинен увечері відбувати покарання в Снейпа, і на вечерю маю дуже мало часу…

Коли вони зайшли до замку, то помітили Кормака Маклаґена, що зібрався пройти у Велику залу. Хлопець потрапив у двері аж з другої спроби; за першим разом просто зрикошетив від одвірка. Рон зловтішно засміявся й зайшов услід за ним до зали, а от Гаррі схопив Герміону за руку й затримав.

- Що?-наче виправдовуючись, спитала Герміона.

- Якщо хочеш знати, - тихенько сказав Гаррі, - Маклаґена, здається, справді хтось приголомшив. А ти, до речі, сиділа якраз навпроти нього.

Герміона почервоніла.

- Ой, ну добре, це я зробила, - зізналася пошепки вона. -Але чув би ти, що він говорив про Рона й Джіні! Та й узагалі, характер у нього паскудний; ти ж бачив, як він зреагував на те, що його не взяли в команду… тобі такі гравці не потрібні.

- Так, -погодився Гаррі. - І справді не потрібні. Але ж хіба це чесно, Герміоно? Ти ж староста!

- Ой, не діставай,-огризнулася вона, а Гаррі засміявся.

- Що ви там робите? - підозріло запитав Рон, визираючи з-за дверей Великої зали.

- Нічого. - одночасно відповіли Гаррі й Герміона І поквапилися вслід за Роном. Гаррі аж у животі закрутило від запаху смаженого м'яса, та не встигли вони ступити й трьох кроків до ґрифіндорського столу, як дорогу їм заступив професор Слизоріг.

- Гаррі, Гаррі, саме тебе я й хотів побачити! - весело загудів він, підкручуючи кінчики моржових вусів і випинаючи величезне черево. - Я сподівався зловити тебе перед вечерею! Що ти скажеш на те, щоб перекусити в моїй кімнаті? У нас там маленьке святечко-так, збираються майбутні зірки. Прийдуть Маклаґен, Забіні й чарівна Мелінда Бобин… не знаю, чи ти з нею знайомий? Ь родині належить велика мережа аптек… а ще, зрозуміло, я щиро сподіваюся, що панна Ґрейнджер теж виявить мені ласку своєю присутністю.