Чотири танкісти і пес – 1
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #1
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 1». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
А туди, де впав німець, з розгону вискочив бронетранспортер. Водій, побачивши танк, загальмував, почав повертатись, а з борту його два десантники в касках, вкритих маскувальною сіткою, застрочили з кулемета. Семен побачив їх, але стріляти з відстані десяти метрів не можна було, тож командир кинув механікові:
– На таран!
Саакашвілі додав газу, машина рвонула вперед, грюкнувши, ударила в метал. Бронетранспортер відлетів, гублячи колеса, вдарив об стіну, а танк, гальмуючи, в останню мить зупинився перед кам'яним муром.
Раптом з обох боків – праворуч і ліворуч – висипали люди. Польські й радянські воїни на ходу стріляли з автоматів, кидали гранати у вікна й двері будинків, а потім виводили полонених. Окремі групки німецьких солдатів, яким пощастило втекти, бігли через галявину до лісу. Янек знав, що там вони потраплять до рук гвардійців, які замикали кільце, Піднявши дуло кулемета, він легенько натиснув на спуск і пустив чергу понад головами фашистів.
– Тата-та-тата, тата-тата, татата, та-та-та…
– Що ти витворяєш? – буркнув Семен.
– Вистрілюю своє прізвище, – відповів усміхаючись хлопець.-Ти сам, ще в Сельцях, казав, що я повинен навчитись.
Групка автоматників ішла до їхнього танка, але раптом усі повернули і, махаючи над головою руками, кинулись тікати.
– Та ми ж свої, чого ви боїтесь? – буркнув Гжесь -і відхилив люк, щоб їх покликати.
Але, не сказавши й слова, мерщій захлопнув люк і зарепетував:
– А щоб ви згоріли!
– В чому річ?
– Вжалила мене.
– Куля? – занепокоївся Василь.
– Яка куля? Бджола. Всю броню обсіли бджоли. Аж тепер усі почули, що в танку пахне медом. Янек, дивлячись крізь приціл, бачив, як на подвір'ї фільварку польські й радянські солдати обіймаються й цілуються, як зганяють в одне місце захоплених під час атаки полонених, а в інше – овечок, які повибігали з обори. Але всі, хто тільки підходив до їхнього танка, метрів за п'ятнадцять – повертали назад і спішно тікали.
– Що тепер буде? – захвилювався Кос. – Сидимо, як у неволі. Мабуть, треба все-таки спробувати…
– Навіть не пробуй, бо живий не вийдеш, – втрутився Єлень. – Почекайте, зараз я.
Віл накинув на голову куртку, надів рукавиці, хутенько відкрив люк і вистрибнув на броню. Люк одразу ж закрили, а проте всередину влетіли дві ошалілі бджоли, металися в темряві, й танкістам здавалося, що вони їх от-от ужалять. Нарешті бджоли якось вгамувалися, стихли, сівши десь у кутку.
Зацікавлений Янек бачив у приціл, як Єлень, попросивши у піхотинців лопату, вигріб вугілля з попелища спаленого будинку, поклав його біля танка з боку вітру, а тоді приніс оберемок зелених соснових гілок і кинув їх у вогонь. Дим ішов дедалі густіший, проникав усередину танка.
– З бою ми вийшли цілі, але цей диявол нас задушить, – задихався Гжесь,
Попереду вже нічого не видно було за сірими клубами, і тільки за якусь хвилину лопата застукотіла об броню і почувся Густліків голос:
– Я підкурив їх, вилазьте, не покусають. Відкрили чимшвидше люки. Першим вистрибнув Шарив, а за ним – решта екіпажу. Тільки тепер побачили, що весь бік танка і вся гусениця обліплені медом. Видаю, прямуючи садом, розтрощили вулик. Шарик, зморщуючи ніс від диму, сів поруч і злизував з ведучих коліс перемішану з пилюкою солодку й липку масу.
– Бачу, Густліку, ти спеціаліст. Добре було б заглянути до вуликів і зробити більший запас меду. Подаруємо командирові бригади.
– Добре було б, – Єлень почухав голову, – тільки треба знайти якесь невеличке барильце…
Регулювальники вже спрямовували танки на нові бойові позиції – за будинками фільварку. Видно, німецьке командування уже довідалося про те, що сталося. З півдня почувся постріл, снаряд упав біля самої стіни будинку. Не поранило нікого, його зустріли навіть з полегкістю, з радістю – як свідчення того, що фільварок і село Студентки тепер наші.
Розділ XVII ХРЕСТИ ХОРОБРИХ
Битва не закінчилась після здобуття Студзянок. За кілька годин танкісти рушили через ліс на південь, зайняли воаищію рядом з гвардійцями на зовнішній лінії оточення. Надвечір відбивали атаку ворожої піхоти й танків. Уночі їх мали замінити, але противник перешкодив, і тільки через двадцять чотири години, на світанку, бригаду відтягнули в тил.
Сонце вже вийшло з-за обрію, коли вони переходили бойовище^ На горбастих студзянківських полях стирчали мертві танки з обгорілими баштами, розірваними і покрученими гусеницями, уткнувшись дулами гармат у землю. Танкісти уважно дивилися на них: з жалем – на свої, з мстивим задоволенням – на кутасті німецькі середні танки, на довгодулі «пантери», присадкуваті й важкі «тигри». Тільки згодом представники штабів полічать їх і визначать, що, лишивши на полі бою вісімнадцять своїх танків, польські танкісти знищили сорок ворожих танків і самохідних гармат.