Чотири танкісти і пес – 1
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #1
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 1». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Нема ще? – запитав Коса.
– Тиша.
Здалеку, з-за фільварку, з того боку, де за спаленим селом розкинувся ліс, долинуло стугоніння моторів, а тоді – постріли танкових гармат. Семен зрозумів, що там десь має бути командир, і наказ наступати передали прямо, а не по радіо. «Вони пішли, а ми тут стирчимо в засідці, – подумав він. – Сонце стоїть за нами, з німецької сторони нас не видно».
З півдня на невеликій висоті вирвалась ланка літаків. Поблизу фільварку вони змінили стрій і поповзли один за одним, мов нанизані на нитку; передній раптом пірнув униз і скинув бомби. Потім він пішов угору, а другий кинувся в атаку, і саме в цю мить із землі здійнялися високі стовпи піску, змішаного з кусками обгорілих балок і цеглою з розбитих коминів.
– Що там діється? – неспокійно запитав Саакашвілі.
– Німці б'ють по наших, прокляті, – вилаявся Єлень. – Ось, гляньте-но, халупа рушила з місця.
– Бачу, пильнуй за нею, запам'ятай, де стане, – відповів Семен.
– Ударимо по ній?
Василь промовчав. Не поспішаючи, спокійно, перевів гармату, взяв на приціл повзучий дах. Неважко було вгадати, що сталося. Якийсь танк, чи самохідна гармата, замаскована в хаті, рушає з місця і тягне на собі дах разом з балками. Його легко було знищити, але тоді довелося б виявити свою позицію.
Літаки скинули бомби і тепер, мов роздратовані оси, кололи за селом ліс довгими жалами черг із кулеметів і скорострільних малокаліберних гармат. До землі потягнулися смуги – то летіли кулі й снаряди. Клуби ку-_ ряди, знятої вибухами бомб, розповзались у спокійному повітрі. І все це діялося зовсім близько перед ними – не далі, як за півтора кілометра. На саму думку про те мороз проймав тіло.
Із сходу, над танками, що стояли, причаївшись, промчали дві пари винищувачів. Німецькі бомбардувальники припинили атаку й кинулися навтікача. Один із них пізно помітив небезпеку і не встиг утекти – пробитий зверху кулеметною чергою, він загорівся і впав у ліс.
Винищувачі погналися за ворожими літаками на захід, і небо знову стало чисте. Тільки з-за будинків фільварку стріляли з гармат німецькі танки й погавкували міномети. Снаряди падали за селом, а тут, на узліссі, біля молодого сосняка, панувала тиша.
– Відбили наших? – спитав Саакашвілі.
– Відбили.
– Чого ми гаємо час, вони ж… – схвильовано озвався Янек.
– Хай йому біс! – перебив його Гжесь.
– Ти ж сам питав уночі, – звернувся Семен до Коса, – звідки ми знаємо, що противник зробить необережний рух. Знаємо, що він повинен його зробити. І ждемо тієї хвилини, коли ворог забудеться або в „чомусь помилиться.
У танку на довгі хвилини запала тиша. Під бронею ставало дедалі тепліше; в приціл видно було, що небо зблідле, провіщаючи спеку. Шарик, наївшись свіжого м'яса, спокійно спав. Єлень, який звик оцінювати всі події з філософської точки зору і довго нічого не брати ¦ близько до серця, теж задрімав, хитнувся, вдарився головою об броню, прокинувся й позіхнув. Янек вийняв затвор із кулемета, оглянув, здмухнув невидиму пилинку і знову поставив на місце.
Вони по-різному переносили тягар очікування. Коли б зранку одразу ж пішли в бій, то не було б часу думати. Тепер же, коли вони знали про невдалу атаку танкової роти, що стояла на другому боці села, уява малювала спалені танки, розірваних осколками людей. У цоканні танкового годинника, в легенькому шумі вітру, у повільно спливаючих хвилинах вчувався страх. Гжесь простягнув руку до вогнегасника і, ледь торкнувшись, відсмикнув. Замугикав пісеньку й одразу ж обірвав. Перевірив замок люка, погладив брощо.
– Хороший «Рудий», – прошепотів і голосно додав. – Василю, видно щось?
– Побачу – скажу.
Між будинками фільварку через рівні проміжки часу кілька разів простогнали міномети, віялом розкидали міни по лісі. Семен бачив, як обслуга, міняючи позицію, тягне міномет і встановлює його в окопі біля акації. Запам'ятав місце, де вони сховалися, поглянув, чи стоїть при дорозі гармата й де зараз той німецький танк, замаскований під дахом.
– Нічого важливого, фріци нервуються і трохи шумлять.