Чотири танкісти і пес – 1
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #1
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 1». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
Ліда теж підійшла. Вона була в чистій, випрасуваній формі, щойно вимите волосся було пухнасте. По черзі потискувала руки членам екіпажу і, нарешті, дійшла до Янека.
– Я й не знала… Боялась за тебе, – сказала. – Тепер усі розповідають. Важко навіть повірити, що ти, що твій екіпаж…
Янек слухав мовчки і дивився їй прямо в очі.
– Кажуть, увечері тут, на галявині, показуватимуть фільм. Приходь до радіостанції, підемо разом.
Янек чогось подумав про хорунжого Зенека, глянув на своїх товаришів.
– Може й прийдемо, – сказав. – Разом, усім екіпажем.
І раптом обірвав. Помітив, що за людським колом, на тому самому місці, де вони стояли в шерензі, Шарик сидить над тарілкою, повною смаженої ковбаси, нервово позіхає, втягує чорним носом повітря, а з куточка рота йому тече тоненька цівка слини.
– Пробач, я зовсім забув, – сказав Янек і, підбігши до собаки, поклав йому на голову руку. – Візьми, Шарику, це тобі, це твоя нагорода.
Ліда закопилила губу, крутнулась і пішла. Пес їв спокійно, з гідністю, а Янек, сівши біля нього На траві, почув, як Гжесь стиха мовив до Єленя:
– Гарна дівчина вірить джигітові, й тоді джигіт стає героєм. Погана дівчина не вірить джигітові. Якщо ж він усе-таки зробить щось героїчне, і всі це бачать, усі вірять – вона каже: «Трудно повірити…» Сам скажи, хіба це гарна дівчина?
– Хоче з йото Хрестом хоробрих показатися, – буркнув Густлік.
Кос одвернувся – хай не знають, що він усе чує. Він не мав бажання іти з Лідою в кіно, а проте йому було неприємно, що товариші все бачать і знають, що розмовляють про це між собою.
Коли повернулися до танка, сонце вже вийшло, навколо догасали рештки денного світла. Гжесь вийняв скриньку з інструментами, агав Шарикові нашийник і, орудуючи напилком та молотком, прикріпив до нього латунну бляшку з написом.
Собака, зацікавлений новою деталлю свого вбрання, забігав то з одного, то з другого боку, сунув морду, намагаючись вхопити зубами за ремінь. Саакашвілі відштовхував його то лівою, то правою рукою і спокійно пояснював, у чому річ:
– Шарику, не заважай, не будь дурнем. Хочеш знати, що тут написано? А чого сам читати не навчився? Тут написано; «Шарик, пес танкової бригади». Від-чепись-бо нарешті! Медалі тобі, братику, не дали, медалі для людей. А ця якраз тобі, з нею не пропадеш.
Янек перейшов на другий бік машини і, оглянувшись, чи ніхто його не бачить, зняв свій орден, притулив до рудої від вогню броні башти. Тихенько, немов сам до себе, сказав:
– Ти, «Рудий», теж заслужив нагороду. Це ж ти нас прикрив і вивіз.
Ставало щоразу темніше. Небо на заході втрачало останній теплий блиск, ставало блакитно-холодним. Тільки на півночі лишалася ще похмура вишнева заграва. Семен підійшов до Янека, показав очима в тому напрямі.
– То від пожежі, – сказав він. – Місто горить, страшно дивитися.
Розділ XVIII МІСТ
Коли косарі в жнива косять на полі жито і крок ва кроком просуваються вперед, устилаючи землю збіжжям, це чимось нагадує наступаючий фронт. І коли, потомлені, вони зупиняються на мить перед новим загоном і, переводячи подих, витирають чоло й гострять коси, – -це теж нагадує фронт перед новим наступом.
На початку серпня частини Радянської Армії досягай Вісли, форсували її разом з польськими дивізіями, захищали плацдарми -трампліни для дальшого наступу. Ворог відтягнув дивізії з Голландії, Бельгії та Італії і кинув їх сюди, щоб повернути втрачені позиції. Але радянські й польські війська не віддали їх, утримали в важному бою.
Позаду в них були річки з висадженими в повітря мостами, подзьобані вибухами бомб дороги, залізниці, по яких наче велетенський стальний плуг пройшов і поламав шпали, погнув рейки. Все це треба було відбудувати, полагодити, щоб перекинути до фронту тисячі ешелонів з боєприпасами, з пальним для автомобілів, танків і літаків.
Поблизу, в столиці Польщі, в самому серці країни, палала пожежа повстання, привертаючи до себе погляди, серця і думки. Як тільки фронт зібрався з силами, попався наступ. Першого удару завдали четвертому танковому корпусу СС, який, вкопавшись у землю, захищався між Бугом і Нарвою, на південь од передмістя Варшави – Праги.
Разом із 47-ю Радянською Армією, що наступала з півдня, рушила і 1-ша польська піхотна дивізія. Польські солдати вибили німців з Аніна і через приміські околиці та соснові ліси на пісках, штурмуючи глибоко вкопані в землю бункери, просувалися вперед. Вони дійшли до Грохова і до Утрати. В цих боях було розбито 73-тю німецьку дивізію і 1131-шу бригаду; даремно намагалася контратакувати 19-та танкова дивізія.