Чотири танкісти і пес – 1
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #1
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 1». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
Янек підвів голову; розумів, що й товариші не сплять. Густлік у башті неспокійно крутився на командирському сидінні. Але Кос не хотів запитувати перший.
– Танкісти! – несподівано зовсім близько почувся голос якогось автоматника. – Спите?
– Спимо, – відповів Єлень, відхиляючи люк. – А хіба що?
– Кажуть, що це росіяни закрили котел. У темряві вибили німців з того лісу, що на південному боці.
Крім телефонів і рацій, у кожній армії є ще один спосіб поширення відомостей, який діє не менш справно, ніж радіохвилі. Це солдатський телеграф. Вісті передаються із уст в уста уздовж лінії фронту, перекидаються разом з вістовими й шоферами із спостережних пунктів на батареї, доходять з фронту в тил, а з тилу – на фронт.
Батальйони й полки, дивізії й корпуси – не тільки зборисько людей, але й живі організми. Нагромадження сил, оборона, наступ – це немовби рухи пальців руки, про них завдяки нервам довідується все тіло. І тепер' мов дрож по шкірі, по всьому фронту пройшла звістка про те, що танковий клин дивізії «Герман Герінг» відрізано й оточено.
– Тепер, розумієш, Янеку?- спитав Семен.-Якби ми вдарили вчора, або сьогодні, чи навіть на кілька хвилин раніше, то гітлерівці могли б стягнути підкріплення або відступити.
– Авжеж! Я йому пояснював, – втрутився в розмову Гжесь. – Якщо обухом ударити по шишці, то гілка тільки захитається, і нічого їй не станеться. Як хочеш розбити горіх, то треба покласти його на твердому. І тепер, коли вони оточені…
Семен підвівся, вигнав Єленя з башти, наказавши йому відпочивати. Янек і Гжесь схопилися, щоб заступити командира, але той не хотів і слухати – велів і їм спати. Екіпаж знав, що Василь не любить, коли надто довго опиратися, що сперечатися з ним можна до певного моменту, отож знову повкладались на ящиках.
Семен відхилив люк і дивився в небо, на якому моргали зорі. Щоб пом'якшити гострий тон наказу, мовив пошепки:
– Спіть, хлопці, завтра буде гарна погода.
– Хлопці… Хлопці!
Танкісти прокинулись, не знаючи – спали вони тільки хвилю чи, може, кілька годин.
Надворі було темно, отже, ніч ще не минула. У відкритому люці побачили силует Семена.
– Ідіть сюди.
Всі схопилися, стали в башті біля командира.
– Під'їхала машина, і хтось питає про танкістів. Може, генерал? От я й розбудив вас.
В кущах зашелестіло, чути було, як тріщать гілки – продиралась людина.
– Агов, є тут хто?
– А ти хто?
– Кухар, хіба не впізнаєте?
– Сюди, трохи правіше.
Капрал Лободзький виліз на броню і став біля башти. Він був такий же, як і тоді, коли танкісти познайом милися з ним: трохи згорблений і шкіра обвисла, наче була ца нього завелика. От хіба що тільки трохи схуд, а може, то так здавалось уночі.
– А-а, це ви – чотири непорочні танкісти й благородний пес. Ідіть он туди прямо й візьміть собі з кухні м'яса, кави, хліба. Кави можете налити в термос. А я тим часом трохи відпочину тут.
Семен наказав Єленю залишитись у танку, а решта троє, узявши котелки, почали один по одному вилазити з танка. Янек підсадив Шарика до люка і виліз останній. Кухар притримав його за руку.
– Кос, я зустрів Віхуру з боєпостачанням. Велів сказати, як побачу тебе, що ту поранену дівчину перевіз на другий берег і передав одному лікареві прямо в медсанбат.
– Дякую, що сказав.
– Нема за що, – знизав плечима Лободзький.
Кухню знайшли легко – їх привів Шарик. Між деревами, на вузенькій просіці, стояв невеличкий грузовик з причепами – двома котлами, з розбитого вгорі димаря здіймався дим. Шофер спав на сидінні, з відчинених дверцят кабіни стирчала голова з коротко підстриженим волоссям. Незважаючи на темряву, було видно, що все обличчя всипане темним ластовинням. Гжесь хотів розбудити шофера, але Семен спинив його:
– Нехай спить.
Напилися вдосталь гіркої ячної кави, набрали в два котелки вареного м'яса, знайшли під брезентом хліб. Коли повернули до танка, кухар спав на броні біля мотора, поклавши під голову звинуту Шарикову постіль.
– Це я підклав йому, щоб ґулю не набив, – пояснив Єлень. – Так спить, що жаль будити. Тільки спочатку маму покликав.
Гжесь бризнув йому в обличчя кавою. Кухар схопився, протер очі і напівпритомний забубонів:
– Удень варю, вночі розвожу…
Він скочив з машини, ввійшов у густий сосняк і заплутався в заростях.
– Почекай, – сказав Янек. – Іди за псом, він заведе. Шарику, проведи до кухні.