Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Ми провели разом лише декілька днів, але за той короткий час було в нас чимало бесід. Я поступово їх упорядкую і надішлю тобі. Так от, першого дня ми розмірковували над тим, чи то можливо, щоб усі блага були рівними, якщо вони - троякі. Є серед них такі, що, на думку нашу, мають посідати перше місце: радість, мир, добро вітчизни; інші, що виявляються в нещасті, ставляться на друге місце, наприклад, витривалість у тортурах чи стриманість у важкій недузі. Перших благ ми зичимо собі повсякчасно, других - при необхідності. Але є ще й третій вид благ, це такі, як скромна хода, відверте, спокійне обличчя, притаманні розважливій людині рухи. То як же всі ті блага можуть бути рівними, якщо одних слід бажати, інших - уникати?
Якщо хочемо простежити, яка між ними різниця, то мусимо повернутися до першого блага й подумати, в чому воно полягає. А це - душа, яка, вдивляючись у правду, знає, чого треба уникати, а чого домагатися, яка оцінює речі, виходячи з їхньої природи, а не з загальної думки про них; душа, яка проникає в кожен закуток усесвіту, споглядає кожен його порух, однаково пильна як у помислах, так і в діях, однаково велична й могутня, нездоланна ні горем, ані насолодою, непідвладна як лихій, так і прихильній фортуні, вища від усього, що може спіткати нас чи стати нам у пригоді; душа, прекрасна й бездоганна і своїми чеснотами, і своєю могутністю, здорова й твереза, незворушна та безстрашна,- її не зламає жоден натиск, а ніщо випадкове не звеличить, ані не принизить; така душа - це сама доброчесність. Ось таким було б її обличчя, коли б можна було окинути зором усю її водночас, коли б вона зринула перед нами в усій своїй поставі. Але ж вона багата розмаїттям і може виявитись чи такою, чи іншою відповідно до різноманітності життєвих обставин та вчинків, проте жодного разу не стає ні меншою, ні більшою. Адже найвище благо не відає спаду, а доброчесність - відступу: вона лише може поставати в тій чи іншій якості, змінюючи свій вигляд, залежно від того, що їй належить чинити. З чим тільки б вона не стикалася, все робить подібним до себе, всьому вділяє своєї барви: вчинкам, товариським зв'язкам; навіть оселі, куди вона ввійшла, які обладнала, стають оздобнішими від її присутності. До чого б лише не взялася, скрізь милує зір, викликає подив. Отож ні її сила, ні величина зростати не можуть: для того, що є найбільшим, немає приросту; не знайдеш нічого прямішого від самої прямоти, правдивішого від правди, поміркованішого від поміркованості.
Всяка доброчесність має свою межу, а та межа - це повна, окреслена міра. Куди ж бо далі можуть просунутися, скажімо, стійкість, довір'я, правдивість чи вірність? Що можна додати досконалості? Нічого. А якщо додалося щось, значить, не було тут досконалості. Так само й з доброчесністю: коли до неї ще можна щось додати, то, виходить, їй чогось не вистачає. Також порядність не приймає жодної добавки, адже порядністю робить її саме те, про що я сказав. Що ж далі? Чи думаєш, що іншою є природа пристойності, справедливості, правомірності? Думаєш, вони не перебувають у певних межах? Здатність росту - це ознака недосконалості. Всяке благо підлягає одному й тому ж законові: пов'язані між собою користь особиста й суспільна; їх не можна роз'єднати, як не можна відділити того, що гідне похвали, від того, що гідне, аби його прагнути. Отже, рівні між собою всі чесноти, рівні всі дії, що з них випливають, рівні й всі люди, яким випало посідати ті чесноти.
Щодо тих достоїнств, якими наділені рослини й тварини, то вони смертні, а тому нетривкі, минущі, непевні: можуть рости, можуть опадати, отже, й ціна їм не одна й та ж сама. Людські ж достоїнства, людські чесноти підлягають лиш одній мірі, бо є лишень один розум, прямий і простий: ніщо не може бути божественнішим від божественного, небеснішим від небесного. Все смертне здрібнюється, падає, стирається, росте, вичерпується, знову виповнюється. Від такої невизначеності - й нерівність усього смертного. В божественного, навпаки, одна природа. А що таке розум, як не частка божественного подиху(3), що проникла в людське тіло? В такому разі, якщо розум божественний, а жодне благо не буває без розумного начала, то всяке благо - божественне. Оскільки ж немає різниці між божественними речами, то немає її також між благами. Отже, рівними між собою є і радість, і мужня, терпелива стійкість у тортурах. Адже в обох випадках - однакова велич духу, лише в одному вона погідна й весела, у другому - войовнича, напружена. Хіба ж, на твою думку, не в однаковій мірі наділені мужністю той, хто завзято здобуває ворожі стіни, і той, хто з великою терпеливістю витримує облогу? Подивляємо Сціпіона(4), великого мужа, який оточує і скоряє Нуманцію, змушуючи її захисників накласти на себе непереможні руки, але й подивляємо великий дух обложених, які знають, що не може бути запертим той, для кого відкритий шлях до смерті, великий дух тих, хто гине в обіймах свободи. Так само рівні між собою й інші достоїнства: спокійність, щирість, щедрість, постійність, урівноваженість, терпимість, бо ж під ними спільна основа - доброчесність, завдяки якій наш дух завжди прямий, незламний.