Моральні листи до Луцілія

Ним я прикриваюсь від фортуни, щоб вона не проникала глибше,- не дозволяю, щоб якийсь із її ударів, пройшовши крізь тіло, сягнув і мене. Одне лише тіло є в мені вразливим. І в тому нараженому на удари житлі мешкає вільна душа. Ніколи ота моя плоть не схилить мене до страху, ніколи не змусить до ганебного для чесної людини лицемірства, ніколи заради того нікчемного тіла не опущуся до брехні! Як тільки вважатиму за потрібне - тут же розірву з ним союз. Але й тепер, поки ми ще пов'язані співжиттям, той союз нерівний: всі права забрала собі душа. Зневага до тіла - теж певна свобода. Повертаючись до суті, зауважу, що й споглядання природи, над чим ми тільки-но міркували, чимало прислуговується тій свободі. Адже справді все складається з матерії і бога. Бог керує, а все, що довкола нього, йде за ним, як за вождем, кориться його верховній волі. Могутнішим, вагомішим є те, що діє, тобто бог, а не те, що підлягає дії, тобто матерія. Яке місце посідає у світі бог, таке в людині - душа. Чим для світу є матерія, тим для нас - тіло. Тож нехай гірше слугує кращому. Отже, будьмо стійкими до всяких несподіванок! Не жахаймося ні кривд, ні ран, ні пут, ані жодних нестатків! Бо що таке смерть? Або кінець, або перехід. Я не боюся завершити своє буття, бо то все одно, що не почати його. Не боюся також перейти в інший стан, бо ніде не буду в такій тісноті.

Бувай здоров!