Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
І нема тут нічого дивного, що ми прийняли таке вчення. Адже і в Епікура є два блага, з яких випливає найвище блаженство: коли тіло не відчуває болю, душа - турботи. Ті блага, якщо вони повні, то вже не ростуть: повному нікуди зростати. Тіло не відчуває болю: що ж іще можна додати до тієї відсутності болю? Душа у злагоді сама з собою, спокійна: що ж іще можна додати до тієї погідності? Як незахмарена ясність неба, що сягає свого найщирішого сяйва, вже не може вмістити в собі іншого блиску, так само досконалим є стан людини, яка, дбаючи про тіло і душу, знаходить і в одному, і в другому запоруку свого блага, щасливе довершення всіх своїх молитов,- якщо в душі нема сум'яття, а в тілі - болю. А коли такій людині й трапиться збоку ще якась приємність, то це не примножить найвищого блага, а лише, так би мовити, присмачить, підсолодить його. Адже повне благо людської природи задоволене спокоєм тіла й душі. А ось розподіл благ в Епікура; він дуже подібний до нашого. Одні блага - ті, яких він хотів би для себе, як-от: вільний від будь-яких неприємностей спокій для тіла і відпочинок для душі, що сповнена радістю від споглядання своїх благ; інші - це ті, яких він хоч і не бажає собі, але все ж і схвалює їх, і цінить, наприклад,- я щойно згадував про це,- терпеливість до недуги й тяжких страждань, що її виявив сам Епікур у свій останній, але все-таки найщасливіший день. За його словами, через хворобу сечового міхура і виразки у животі він терпів такі страждання, що більшими вони б уже не могли стати, і все ж той день був для нього щасливим(7). Хто ж не володіє найвищим благом, той не зміг би прожити день щасливо. Отже, й для Епікура благом є також те, чого воліємо не випробовувати на собі, та коли воно вже випало нам на долю, то його треба і прийняти, і схвалити, й зрівняти з найвищим благом. Таж не можеш сказати, що найвищому благу не дорівнює те, що стало завершенням щасливого життя, те, до чого звернувся Епікур своїм останнім, подячним, словом.
Дозволь мені, Луцілію, найкращий з-поміж людей, сказати й дещо сміливіше: коли б одні блага були більші від інших, я б обрав ті, що видаються печальними, надавши їм перевагу над лагідними, розніженими,- їх назвав би більшими. Хіба не вища заслуга - долати труднощі, ніж погамовувати щось радісне? Знаю: один і той же розум дозволяє гідно переносити щастя, мужньо - нещастя. Однаково хоробрим може бути той, хто спокійно собі сторожує перед оборонним валом, коли ворог і не думає нападати на табір, як і той, хто з підтятими підколінними сухожилками падає на коліна, але не випускає з рук меча. «Хвала твоїй мужності!» - таким окликом зустрічають тих, хто повертається скривавлений з поля бою. Тож і я радше б похвалив чесноти суворі, випробувані залізом - ті, що виявили свою силу у боротьбі з фортуною. Чи мав би я сумніватися, чому б не прославити скалічену, обпалену правицю Муція більше, ніж здорову руку будь-кого серед найхоробріших? Він стояв, нехтуючи ворогами й полум'ям, дивлячись, як на ворожу жаровню скрапує його рука, стояв,- поки Порсена, чиєму покаранню Муцій ще й сприяв, не позаздрив його славі й не звелів силоміць забрати вогонь з-під долоні сміливця. То чому б мені це благо не зарахувати до числа першорядних, чому б не вважати його настільки вищим від благ безпечних, не випробуваних долею, наскільки рідше трапляється перемогти ворога втраченою, аніж збройною рукою? - «То що? Ти й для себе побажав би такого блага?» - А чому б ні? Саме той здатний спромогтись на такий вчинок, хто може собі його побажати. Гадаєш, радше побажаю собі, щоб розбещені хлопчики розминали мені суглоби? Щоб якась там жіночка чи молодик, який перетворить себе на жіночку, витягував мені пальчики? Чому б я не мав назвати щасливішим Муція, який простягнув свою руку до вогню так, мовби простягав її рабові, щоб той розтер її? Ніхто б уже краще не міг виправити своєї необачності: беззбройний, скалічений, він поклав край війні і залишком руки переміг двох володарів.
Бувай здоров!
ЛИСТ LХVІІ
Сенека вітає свого Луцілія!
Аби й собі почати просто так, загальними словами, скажу: стала розпускатися весна, але, переростаючи у літо, раптом знову наче згорнулася, хоч мала б уже дихати теплом. Усе ще нема до неї довіри: час од часу хилиться до зими. Хочеш знати, наскільки вона непевна? Ніяк не наважуся зануритись у справжню холодну воду, ще й досі приборкую її студеність.- «Отож воно й є,- скажеш,- боятися як гарячого, так і холодного».- Що ж, мій Луцілію, нема на те ради: вже мій вік сповнений свого холоду - заледве серед спеки позбуваюсь його. Тож більше часу проводжу тепер, кутаючись у щось тепле. Втім, я вдячний моїй старості, що вона прив'язала мене до ліжка. Та й як тут не бути вдячному? Те, чого я давно не повинен був бажати, того вже й не можу. Здебільшого бесідую з книжками. А коли нагодиться лист від тебе, то відразу в мене таке враження, що ти поряд, і так уже розчулююся, що начебто й не відписую тобі, а просто відповідаю. От і те, про що запитуєш, мовби разом обговоримо й з'ясуємо, що й до чого.