Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Розділ сорок третій
ЧИ ДОВГО ДОВЕДЕТЬСЯ ЧЕКАТИ В «ТАБОРІ НУДЬГИ»?
Веслувати на воді, захаращеній кригою, було нелегко. Сани й лижі виступали за борти каяків. Пліт — тільки так і можна було назвати цю споруду на воді — весь час завертав ліворуч. Крізь латану парусину вода просочувалася, наче крізь сито. Раз за разом мандрівники мусили відкладати весла й хапатися за черпаки. А проте вони все-таки пливли.
— Яке щастя! — тішився Юхансен.
— Подумай тільки, нарешті відпочинуть наші ноги. Подорожуємо, як ті королі, — і собі радів Нансен.
Біля самого краю крижаного поля, до якого підпливав пліт, щось дивно забулькало.
— Утік! — Витягаючи на кригу сани, Нансен з жалем дивився на широкі кола, що розходилися по воді. — Перший тюлень!
— Такий мішок м'яса й жиру, — з жалем мовив Юхансен. — Візьми гарпун, може, ще покажеться.
— Ні, це дуже полохливе створіння. Той уже не вирине…
Але не встиг Нансен доказати, як над спокійною хвилею знову вигулькнула химерно закруглена тюленяча голова з великими вусами.
— Стріляй! — крикпув Нансен.
Постріл Юхансена був влучний. Блискавично загнавши гарпуна в тушу звіра, що зникав уже під водою, Нансен, упавши на коліна, шарпонув за канат і щосили потягнув до себе.
У мисливському запалі обидва не помітили, що пліт поволі сповзає до води. Сани стояли вже на самісінькому краю льоду. Нансенів каяк так нахилився, що його вже заливала хвиля. За мить усе, що в ньому було, опинилось у воді. На щастя, кухонька не затонула, на поверхні води її утримав порожній, щільно закритий котел. Але гнана вітром, вона відпливала щораз далі. У воду зсувалися лижі. Ще мить — і пліт затонув би.
Пустити тюленя і рятувати оснащення? Нансен кинув канат і, не піднімаючись з колін, ухопився за сани, щосили тягнучи їх до себе.
— Веслом, дужче веслом, праворуч! — крикнув він Юхансенові.
Той, по пояс у воді, швиденько притиснув свій каяк до крижаного берега і заразом відтягнув сани. Тепер черга за Нансоновим каяком. Наповнений водою, він був страшенно важкий. Юхансен зиркнув на тюленя. Їм пощастило: туша плавала на воді.
«Охоплені радістю, ми як навіжені танцювали довкола великої, жирної туші, — згадував Нансен. — Те, що залило каяк, намокли речі, в ту хвилину не мало ніякого значення. Під руками у нас лежали м'ясо і жир. Миттю зникли всі турботи, ніби їх вітром здуло. Мабуть, ніколи тут, серед полярних льодів, не було ще таких щасливих і задоволених своїм становищем людей, як нас двоє, ситих, утиснутих у спальний мішок.
Ми досхочу наїлися і м'ясного супу, і м'яса, і жиру. Хіба ж можна вимріяти собі щось прекрасніше? І то коли? В роковини виїзду з дому, в сотий день після того, як ми залишили «Фрам»… Сирий жир чудовий, він цілком може замінити масло. М'ясо? Про смачніше не може бути й мови… Млинці з тюленячої крові, смажені на жирі, просто незрівнянні. І в нашому «Гранд-отелі» я не міг би краще поласувати, навіть з кухлем пива… Щоправда, бодай і не згадувати, як при тому смаженні на кіптявій лампі дим роз'їдав нам очі так, що ми заливалися сльозами… Якось бенкет мало не скінчився катастрофою. Лампа, яку я зробив із шматка бляхи, наповнена жиром, так розжарилася під гарячою сковородою, що полум'я раптом жбухнуло з неї високо вгору. Я спробував погасити його, бо лампу вже неможливо було винести надвір. І весь намет одразу наповнився ядучим димом. Я ухопив пригорщу снігу і кинув на палаючий жир. Але він тільки шкварчав і тріскотів, розбризкуючись на всі боки. Над лампою вибухнув стовп вогню. Від нього зайнялося все, що було поблизу. Задихаючись від диму, ми стрімголов вибігли з намету… Щастя, що лишилися живі.
Вибухнувши, лампа погасла, але над тим місцем, де стояла сковорода, в брезенті намету зяяла величезна діра. Довелося використати одно з приготовлених для саней вітрил, щоб залатати її. Та це не спинило мене. Повернувшись до намету, я знову, хоч і добряче поморочився, розвів вогонь і спік нарешті останній млинець. Не міг же я викинути його. Посипаний цукром, він був ще смачніший.
Строщили ми ту розкішну страву в чудовому настрої».
— Далі йти поки що не можна, — сказав Нансен. — Тут є що вполювати — то не загинемо з голоду. Краще зачекати, поки хоч трохи розтане. Може, й розводдя поширшають.
Стояли цілий місяць. Виснажені походом люди потребували відпочинку. Зголоднілі, вони поїдали силу м'яса. На щастя, в «коморі» його весь час було повно. Тюлені і три білі ведмеді, впольовані Нансеном, зробили їх незмірно багатими і вселяли в них почуття безпеки.