Гадючник. Дорога в нікуди

Не бажаючи програти процес ні перед самим собою, ні перед нами, цей адвокат вдався до облуди, може, несвідомо, допускаю й таке: він надумав обернути свою поразку на моральну перемогу: заволав про свою безкорисливість, про своє зречення всього… Еге! А що ж йому було робити? Ні, мене так у дурні не пошиєш, і я певен: як людина розважлива, ти погодишся зі мною. Нам нема чого мліти від захвату і вдячності.

Але ще в одному ця сповідь мене дуже втішила, і тепер на душі в мене спокійно. Я особливо суворо розглядав себе перед судом свого вимогливого сумління і, визнаю, довго не міг віднайти спокою. Я маю на увазі мої спроби, правда марні, віддати батька на обстеження психіатрів — незважаючи на заперечення моєї дружини, — щоб визначити стан його розумових здібностей. Ти ж знаєш, я звичайно не надто зважаю на її думку, вона особа дуже нерозважлива. Але тут вона мені всі вуха протуркала і, щиро кажучи, таки заронила сумнів своїми доказами. Зрештою вона переконала мене: наш великий правозаступник, ділок, меткий фінансист і глибокий психолог — найврівноваженіша людина у світі. Певна річ, дуже легко виставити нелюдами дітей, які, боячись позбутися спадщини, з усієї сили намагаються запроторити старого батька до божевільні… Бачиш, я не боюся прикрих слів… Я провів немало безсонних ночей. Один бог цьому свідок.

Отож, моя люба Женев'єво, цей зошит — а надто останні його сторінки — ясно промовляє за те, що наш батько страждав на переміжне божевілля. По-моєму, то був дуже цікавий з погляду медицини випадок. Треба б передати цей щоденник психіатрові; але мій найперший обов'язок— не допустити розголошення цих записів, таких небезпечних для майбутнього наших дітей. Я одразу попереджаю тебе про це і раджу спалити зошит, тільки-но прочитаєш. Страшно й подумати, що він може потрапити до рук сторонніх людей.

Ти ж знаєш, моя люба Женев'єво, ми завжди тримали в таємниці все, що стосується нашої родини, я вжив усіх заходів, щоб ніхто не знав про нашу тривогу з приводу батькової психічної хвороби, адже він глава сім'ї. І от уяви собі, декому, звичайно, не з наших родичів, забракло скромності, обачності; показав себе твій зять: негідник розповідав усюди найжахливіші історії про батька. Ми тепер дорого розплачуємося: певно, ти й сама знаєш, які чутки ходять по місту, багато хто порівнює Жанінину неврастенію з батьковими вихватками, що їх йому приписують після патякань Філі.