Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Побачивши Гайдука, Малахов зменшив швидкість свого червоного велосипеда «Команч» і під їхав до Координатора, порад з яким стояв лише Чміль і — поодаль — начальник охорони комплексу. На Малахові був червоний спортивний костюм його улюбленої футбольної команди «Ліверпуль», на голові — чорний бейсбольний кашкетик зі знаком атома. Піт зрошував його зморшкувате обличчя, проте погляд його світлих очей був молодий і зухвалий. Міцно потиснув Гайдукову руку і, нічого не питаючи, наче не здивувався такому неочікуваному візиту, повів генерала на центральну засклену трибуну велотреку, де не було прослуховування й можна говорити відверто.

— На останньому засіданні РНБ мені здалося, Миколо Михайловичу, що вас щось непокоїть, ніби щось сталося, — проказав заздалегідь заготовану фразу Гайдук. Був у шкіряний куртці пілота ВПС і дуже швидко зігрівся, проте не поспішав її скидати. Тепло заспокоювало біль у спині. — Не знаю, але складається таке враження, що у вашому ставленні до мене щось змінилося. Може, я помиляюсь?

Малахов витримав твердий погляд Гайдука.

— Ви чуєте коли-небудь голоси? — спитав після паузи Малахов. На трек виїхало кілька юнаків-велосипедистів у червоних і синіх майках. Вони посувалися дуже повільно, щільною групою.

— Голоси?

— Все частіше і частіше я чую голоси своїх батьків. Батька, який ходив по селах, вимінював електроніку на хліб і молоко, щоб нагодувати мене. Мами, яка, помираючи, просила мене не розлучатися із Зоєю. От і сьогодні я їхав на велосипеді й розмовляв із небом. Просив у батьків вибачення за все і обіцяв незабаром прийти до них…

«Чому вони їдуть так повільно?» — думав Гайдук, дивлячись на велосипедистів, і згадував засніжену Пщину і материн голос, її слова про небо.

— Ось і Олі немає, і я ніяк не змирюся з цим, — мовив Малахов, витираючи обличчя рушником, що лежав на столі, за яким працюють спортивні коментатори. — Я не з вами, Ігорю Петровичу, тому що я з НИМИ. З тими, хто мене чекає. Їх набагато більше, ніж вас, живих. І вони сильніші.

— У вас проблеми зі здоров’ям?

— Та ні. Швидше, проблеми з часом і простором. Я переходжу в інший стан. Не забувайте — адже я Кварк.

Раптом велосипедисти, перетнувши лінію під трибуною, запрацювали ногами як шалені, петляючи по треку то вгору, то стрімко падаючи вниз, і ці безглузді перегони нагадали Гайдуку його життя. І коли один із велосипедистів упав, Координатор зрозумів, що втратив назавжди Малахова.