Рукопис, знайдений у Сараґосі

— І як же були одягнені ці напівбоги? — запитав я у Ребеки.

— Вони зовсім не були одягнені, — відповіла вона, — кожен з них мав чотири крила, з яких два виростали з плечей, а два огорталися навкруг пояса. І хоча ці крила були прозорими, як крила мух, однак іскорки срібла й золота, якими вони були прошиті, достатнім чином заслоняли те все, що могло б образити мою соромливість.

«Отже, це вони, — сказала я собі, — два небесні юнаки, яким я призначена в дружини». В душі я не могла утриматись від порівняння їх з молодим мулатом, який так щиро кохав Зулейку, але почервоніла від цієї думки. Я глянула в дзеркало, й мені здалося, що напівбоги посилають мені сердиті погляди, наче вони відгадали мої думки й образилися, що я мимоволі посміла їх принизити таким порівнянням.

Кілька наступних днів я боялася глянути в дзеркало. Нарешті відважилася. Божественні близнята, з руками, складеними на грудях, лагідними й чулими поглядами розвіяли мій страх. Я натомість не знала, що їм сказати. Аби позбутися того клопоту, я пішла по збірку праць Едріса, яку ви називаєте «Атлас». Це найпрекрасніша поезія, яку ми маємо. Звучання віршів Едріса наслідує гармонію небесних тіл. Я недостатньо обізнана з мовою цього автора, тож боячись, чи не помилилася при читанні, я крадькома глянула в дзеркало, щоб переконатися, яке враження я справила на слухачів. Я могла бути цілком задоволеною. Тоаміми дивилися один на одного поглядами, повними схвалення, а часом кидали в дзеркало погляди, що сильно хвилювали мене.

У цю мить до кімнати увійшов мій брат, і видіння зникло. Він розповів мені про дочок Соломона, від яких він бачив лише кінчики ніг. Бачачи його веселим, я розділила з ним його радість, тим більше, що була охоплена якимось невідомим мені досі почуттям. Внутрішня схвильованість, яка завжди товаришила кабалістичним заняттям, поступилася місцем солодкій замріяності, насолод якої я досі не знала.

Брат наказав відімкнути замкову решітку, яка була зачинена від часу мого сходження на гору, і ми віддалися задоволенням прогулянки. Околиця видалася мені чарівною, поля світилися найпрекраснішими кольорами. В очах мого брата я помітила також певний запал, відмінний від того, яким він раніше палав до наук. Ми з ним заглибились у помаранчевий гай. Він пішов марити в свій бік, я в свій, і повернулися ми, переповнені чарівними думками.

Роздягаючи мене, Зулейка принесла дзеркало. Побачивши, що я не сама, я наказала забрати його, повівши себе, як страус: якщо я сама не бачу, то й мене не побачать. Я лягла й заснула, і невдовзі якісь дивовижні сни оволоділи моєю уявою. Мені здавалося, що в безодні небес я бачу дві палаючі зірки, які велично рухаються зодіакальним колом. Раптом вони зійшли з дороги, але за мить з’явилися знову, ведучи за собою невеличку туманність із сузір’я Візничого.