Витязь у тигровій шкурі

Вам, до міста увійшовши, не знайти живих містян!

Вправно я пройду по линві, взявши гострий меч і щит.

Там сплигну донизу спритно; як рвучкого вітру літ,

Нападу, бійців понищу і добудусь до воріт,-

Ви туди підходьте, звідки крик пролине на весь світ».

Автанділ сказав: «Фрідоне, друже друзів запальних!

Маєш ти левині руки, не боїшся ран тяжких,

Ти даєш тверді поради,- ворог згине через них,

Та послухай, як лунає там переклик вартових!

Як по линві ти ітимеш, може зброя брязкотнуть,-

Вороги тебе побачать, линву зразу перетнуть,

І тоді тобі із лиха вже не вибратись, мабуть.

Ні, ця рада не годиться, треба вибрать іншу путь.

Ліпше в скелях ви сховайтесь, ляжте за бескеддям ззаду,

Я ж вдягну купецький одяг, учиню їм хитру зраду -

Тут купецтва не займають, що іде до їх осаду,-

Покладу на мула зброю, бойову свою обладу.

Як ми втрьох підем,- сторожа запідозрить щось у тому;

Мов купець, ввійду, на очі не потрапивши нікому,-

Там з'явлюсь, риштунок вдягши, мов удар раптовий грому,

І пущу, дай боже, крові по майданові міському!

Знищу внутрішню сторожу, ошалілу від нестями,

Ви ж підходьте і геройськи розтрощіть окільні брами;

Розчиню я, засув збивши, всі ворота перед вами.

Хто пораду має кращу, хай озветься тут словами».

Таріел сказав: «Цей подвиг личить щирому герою,-

Дух твердий свій проявляєш ти порадою твердою.

Чи мечем вам не змахнути? Всі ви прагнете до бою,

Щоб зустрітися віч-на-віч з найгрізнішою бідою.

Та й мені ви дайте справу, бо себе тут не втаю:

Гук наш викличе нагору діву сонячну мою,-

В час звитяги як я можу їй з'явитись не в бою?

Ні, мене ви не влещайте! Що я - зганьбленим стаю?

Ось найкраща рада, станьмо на такому рішенці:

Взявши кожен сто комонних, в три роз'їдемось кінці.

Вранці ж рушимо, і з нами наші вирушать бійці.

Мало нас,- нагряне ворог, стиснем меч тоді в руці!

Враз наскочимо,- не встигнуть брам своїх замкнуть вони;

Хто з нас битиметься в місті, хто - на підступах стіни,-

Проливай потоки крові, всюди ворога жени!

Тож берімо знову зброю, слави дорогі сини!»

Відповів Фрідон: «Вдамося до раптового удару!

Був твій кінь моїм - цей огир скрізь промчиться, повен жару;

Якби знав я, що в Каджеті він придасться,- з цього дару

Не втішався б ти ніколи. Бачив хтось такого скнару?»

Так Фрідон жартує з ними,- жарти й дотепи несуться;

Красномовні, мудрі друзі розважаються, сміються,

Та до подвигів майбутніх готуватися беруться:

Бойовий убір вдягають,- мчати коні їхні рвуться.

Так жартуючи приємно, всі хвалили без вагання