Знахідка на все життя

У деркулівському клубі ніде було яблуку впасти: зібралися всі — і старі й малі. Та й не дивно: свій же артист приїхав! Таке не часто трапляється. У першому ряду поважно сиділи Сашкові побратими — Кузьма й Тарас. Вони щойно повернулися з моря, засмаглі й міцні. Друзі нетерпляче позирали на завісу, і кожен чекав, яку ж пісню заспіває Сашко-Нептун… Поруч з юнаками сів і старий бондар. Спершись обома руками на ціпок, він немов скам’янів. Не доводилося ще чути батькові синових пісень. Чи не осоромить він старого перед людьми? А їх же зібралося сила-силенна! Не чув батько, що робилось навколо, бо всі думки були там, біля Сашка…

Молодий співак хвилювався, як ніколи. Раз у раз крізь щілину у завісі він стурбовано поглядав у переповнений зал, бачив батька, друзів, знайомі обличчя. Сьогодні він складатиме іспит своїм односельцям, людям суворих і правдивих сердець. Це будуть особливі судді.

…Урочисто розсунулась завіса.

Чубатий конферансьє оголосив:

— У супроводі симфонічного оркестру ваш земляк, артист Олександр Жук, виконає свою пісню, яку він назвав «Море сміється».

Артем Сидорович не чув оплесків, він зачаївся, бо вже не раз чув від сина оті зовсім незрозумілі слова: море сміється!

Попереду оркестру став його Сашко і чемно вклонився.

Ще раз мовчки оглянув принишклий зал.

І ось скрипалі легесенько торкнулись смичками трепетних струн. Заспівав Сашко, і в ту ж мить не стало клубу, щезли люстри.

…На далекому рухливому небосхилі урочисто з’явилося сонце, воно осяяло берег моря… Прокинулись очеретяні співаки, а в гіллі старезного дуба бадьорий світанковий вітерець почав пісню.

Тоді стрепенувся славнозвісний Вітродуй і покликав рибалок у море…

«Що це? Це життя, наше життя», — шепотів вражений батько.

Слухачі потрапили в полон до чародія…

Сашкову пісню підсилив оркестр, інструменти підхопили мелодію, і могутня пісня вирвалася з клубу і вже гриміла над селищем, над морем…

А на верховітті звукової громади звучав сильний Сашків голос.

…Рибалок серед моря зустрів вітер. Величезні хвилі кидали сейнери, мов тріски. «Я дужий! Я потоплю вас!» — погрожував вітрюган. Не на тих напав! Люди дужчі за шторм! Вони переможуть хвилі… Вітер повільно стихає. Регочуть мартини і сміється море… Стихає Сашкова пісня. Замовкає оркестр, опускають стомлені руки виконавці… В залі запанувала тиша. «Невже ніхто не зрозумів мене, нікому не сподобалась пісня, яку я склав у далекій Італії?» — подумки запитував артист.

І раптом підвівся Кузьма.

— Біс!!! — загорлав він. — Ця пісня про нас! Слава Нептуну!

Слова Кузьми потонули у зливі схвильованих оплесків.

…Так почув старий Артем Сидорович, як сміється море!