Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
— Там, за гирлом, — розповідав студентам іхтіолог, — бухта Солодкого коріння. Як ви вже, певно, здогадались, вона зветься так тому, що там на берегах росте солодець. На жаль, для нас вона нецікава.
«Чому?» — посипались запитання.
— Бухта мертва, риби в ній немає. Лише під час штормів в неї інколи запливають азовські дельфіни, — пояснив керівник експедиції.
— А що сталося? Чому все живе вимерло? Може, вода отруєна? — допитувались цікаві.
— Ні, вода звичайна, морська. Недавно стало відомо, що там постійно діє кругова течія, яка швидко замулює все, що потрапляє на дно. А воно рівне й одноманітне. Пісок постійно рухається і це не приваблює бичків, основних мешканців усіх азовських заток, бо їжі вони не знаходять та й самицям ні до чого приліпити ікру. Сула і камбала не бувають у бухті через те, що там немає бичків, на яких вони полюють. От вам і мертва бухта. А треба сказати, що кращого місця для нересту риби не знайти на всьому узбережжі… Але рибалки навідуються туди, аби попити смачної джерельної води.
За борт опустили моторного човна, і Славко з двома матросами рушив у бухту.
Студенти, нарешті, дали спокій Кіндратові Васильовичу і вишикувалися вздовж лівого борту сейнера, почали оглядати руді берегові кручі. Тут, як і скрізь, над морем снували невгамовні білокрилі мартини, які полювали за рибою. На тлі похмурих круч вони здавались особливо білосніжними, як піна морських хвиль.
Скориставшись вільною хвилиною, керівник експедиції вирішив відпочити під тентом. Він сів у крісло, заплющив очі. Якусь часину на судні панував спокій, та ось повернувся човен, він швидко проскочив гирло і через кілька хвилин опинився під бортом сейнера.
Кіндрат Васильович спочивав у своєму кріслі й тоді, коли прибулі повернулися з бухти, підняли на палубу діжку з водою. Спочатку керівник не звернув уваги на Славка, біля якого юрмилися студенти, щось там розглядаючи і сперечаючись. Та згодом вчений підвів голову.
— Щось знайшли?
— Шматки якоїсь шкіри.
— Це не диво. Тут є недалеко взуттєва фабрика, отож, мабуть, звідти відходи і потрапили у воду. Тепер звикли різний мотлох скидати у море.
— Нас, Кіндрате Васильовичу, цікавить зовсім не це шмаття, а ікра на ньому, — пояснив Славко.
— Яка ікра? — жваво підхопився іхтіолог. — Покажіть.
Керівник експедиції покрутив у руках яскраві шкіряні стрічки.
— Це варте уваги, — признався він. — Перед нами ікра бичка-кругляка, їй усього три тижні. У бухті, яку ми вважаємо мертвою, нерестяться бички! — Вчений замовк і на якусь мить замислився. — Тут, мабуть, помилка, — вголос продовжував міркувати. — Ці шматки з ікрою, певно, хвилі занесли. Але поспішати з висновком не слід.
— Гляньте сюди, — наполіг Славко. — Стрічки ці ще й до каміння хтось поприв’язував.
— Я вже звернув на це увагу, ми маємо справу з штучним нерестовим гніздом, — сказав іхтіолог. — В такому разі візьміть акваланг і повертайтесь у бухту. Спробуйте обстежити дно. Як знайдете такі гнізда, не займайте. Візьміть лише одне. Це дуже цікаво. Хто б міг це зробити? Штучна шкіра не гниє у воді і течія її не замулить, бо при наявності тягарців стрічки будуть підніматися вгору. Люди, що вигадали ці гнізда, не позбавлені кмітливості.
На сейнері з нетерпінням чекали повернення човна. Вже сонечко повернуло під обід. Подув звичайний у такий час вітер з моря — моряна. Він погнав хвилі до берега. Мартини, нарешті, вгамували голод — відпочивали на пляжі. А човен все не повертався.
Кіндрат Васильович занепокоєно походжав по палубі і раз у раз позирав на гирло. Його схвилювала знахідка у мертвій бухті. Такого він не чекав…
Нарешті серед бурхливих хвиль з’явився човен. Через кілька хвилин дослідники повернулись на сейнер.
— Доповідайте про наслідки пошуків, — попросив учений.
Почав матрос, який пірнав на дно:
— На захід від острівця я натрапив на кілька десятків гнізд. Вони лежать на дні у певному порядку. На шкіряних стрічках уже є ікра. Там снують чорні бички-молочники.
— Люди здобули перемогу. Чудово! — похвалив керівник експедиції. — Але хто це зробив? Може, це науковці Азовського інституту… Так, так. Треба з’ясувати. Гукніть радиста! — розпорядився Кіндрат Васильович.
З радіорубки вийшов сіроокий красень у модній строкатій курточці.