Роман юрби
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Роман юрби». Краткое содержание книги:
Сонце било просто в шиби, тому годі було Олексієві побачити, що в Гальчиному вікні не одне обличчя, а два; притому обидва не байдужі: завзято злітали вуста в одного чи другого, а часом у його бік виставлявся указівний перст. Олексій же тим часом тирликав пилкою, аж доки знизу не відпав міцний кавалок дошки: по тому притулився обличчям до отвору й озирнув звідтіля світ. Перше, що побачив, – колонка, поставлена носом у його бік, а через те, що дивишся знизу, постала вона величезна, ніби каланча. Біля каланчі стояла пара ніг, озутих у капці, а на ніс повісилося емальоване відро. Шумливий струмінь ударивсь об те відро, і шум покрив тонкий і прихильний Магаданшин голос. Олексій звівся, привітався до сусідки й вислухав похвалу, яку він уже чув од Магаданші, коли ще водогінники повертали колонку в бік його городу.
– Колись на цій вулиці, – сказала Магаданша, – все тобі калюжі стояли: і пользи з них ніякої, і людям невдобство. Я, як у Магадані жила, – сказала Магаданша, – то там такого безобразія не бачила. Добре нам там жилося, та от чоловікові прикортіло сюди приїхати.
Олексій стояв до Магаданші боком – хотів уже піти. Жінка зняла відро з колонки й важко зітхнула. Олексій кивнув їй привітно й пішов, але за мить мусив зупинитися, бо за спиною пролунав сталевий, негнучкий голос.
– І є вже такі, що вам заздрять, сусіде!
Повернув до Магаданші здивоване обличчя й побачив, що вся вона залита яскравим сонцем – задоволена, аж радісно ошкірювалась. Олексій посміхнувсь у відповідь і, сунувши пилочку під пахву, рушив до сараю, зшитого із брунатних пластмасових пластин.
Затим вийшла на Гальчин ґанок куца Наталка, а за нею в двері висунулась і сама Галька. Собака почав голосно стукотіти хвостом об дошки, але ні одна, ні друга не завважили тієї його люб’язності.
– Еге ж, – сказала куца Наталка. – Це стерво таке! Міша мені так і написав про нього: це стерво таке! Нема, каже, нічого гіршого, коли людина – стерво...
– Так і гр-е-бе! Так і гре-е-е-бе! – підхопила й Галька. – Стривай, я йому зараз зломлю номер!..
Куца Наталка в цей час одчіпляла ланцюга; вона аж застигла, зробивши незвично круглі очі, так само круглі очі зробив і її собака; вони стояли й дивились, як Галька йде до колонки з лопатою в руці. З рота в куцої Наталки вирвався хрипкуватий смішець; собака відвісив щелепу, наче підхихикував, а Галька, підстьобнута тим підхлібним смішцем, рішуче сунула до колонки, не завважуючи, що над хвірткою засвітилось Олексієве лице і аж хрупнуло шиєю, так різко повернулося в її бік. Куца Наталка побачила те нахмурене лице, та не остерегла приятельки, тільки примружила око. Собака теж уздрів Олексія й голосно, тонко, майже радісно гавкнув. Гальці ж здалося, що той гавкіт не застереження, а заохочення, тож застромила лопату в землю й натисла ногою. За мить у прорізану для води дірку полетіла чимала грудка дерну, відтак закричав од хвіртки й Олексій:
– Ти що це, зараза, робиш?
Галька повернула усміхнене обличчя й побачила, що він біжить до неї на всі ноги. Устигла швиргонути ще кілька лопат у дірку, коли ж щось немилосердно шарпнуло її і прозвучало щось таке, як постріл. Щось залящало й залементувало в повітрі; вона ж стояла оглушена й кліпала, як дурна, повіками, а оте “щось” лящало й лементувало. Олексій схопив Гальчину лопату й відгріб од дірки землю. Жбурнув лопату, аж дзенькнула об бетон, і, звівши голову, подався до своєї хвіртки. Тоді до вереску й лементу, що їх вилучали з себе куца Наталка та її пес, додався ще й Гальчин голос, – Олексій уже тікав, вряди-годи повертаючи голову й зиркаючи через плече, як кіт, котрий нашкодив.
Відтак вулиця почала наповнюватися. Люди, наче із землі вилазили, виходили з-за хвірток та будинків, злазили з драбин, підіймалися від річки – всі йшли і йшли начебто без інтересу, та все-таки йшли і за мить стало їх довкола розпатланої і розпашілої Гальки так багато, що поміж них зовсім пропала куца Наталка і її пес – товклася, скидуючи патетично руками, сама тільки Галька, а її голос, здається, розлунювався, хоч насправді це він єднавсь із голосом куцої Наталки. На вулицю вийшли тоді молодий Смерд з Марією, Микола, старий Кравчук, Шурка Хаєцький, Семенюк-молодший, Магаданша, Ціпа й Ціпун, Козак, Льонька з Бронею, виповзла навіть Жасминова Пані, з’явилася Миколина жінка Катря і Шіллер – чоловік дочки Трасицької. Прийшла сюди й дочка Трасицької і таксистиха, прийшла Людка, вийшов за ворота Йонта з жінкою та Вовою: деякі обличчя позатирались у цій юрбі, аж годі їх було впізнати. Були й незнайомі, зокрема таємничі двоє, котрі виривали уночі з грядок цибулю, – один зі них потім ту цибулю продавав. Трохи обіч стояв, розставивши ноги, із складеними одне до одного відрами швець і спокійно кушпелив цигарку – затягувався він цигаркою у такт Гальчиним скокам серед юрби, а сама Галька не могла вгомонитися й досі.