Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
З-під плеча пораненого виступила рожева пляма. Вона поволі більшала, ставала червонішою, і молодому солдату здалося, наче вологий пісок висмоктує з людини залишки її життя. Коли пляма сягнула чобіт солдата, той злякано відсахнувся, мало не збивши з ніг сержанта, котрий прибіг, зачувши постріл.
— Якого дідька стріляв? Навіщо стріляв? — вигукнув він, люто жестикулюючи. Пілотка з червоною зіркою збилася набакир, чорні очі гнівно блищали.
— Так тікав же… Я вважав…
— Вважав, вважав… Інструкції не знаєш? Коли тобі стріляти можна не знаєш? Тепер відповідатимеш!
Сержант перевернув незнайомця на спину. Той стиха застогнав.
— Давай плащ-палатку!
Солдат скинув плащ-палатку і розстелив її на землі. Обережно поклавши на неї пораненого, сержант і солдат понесли його до будиночка, поруч із залізничною станцією, де містився взвод охорони військових складів.
На ґанку будиночка стояв лейтенант і спостерігав за розвантаженням ешелону. Потужний кран обережно підхоплював великі, на всю довгу платформу, дерев’яні контейнери і так само обережно опускав їх на землю. Потім трактор, сердито гуркочучи і відсапуючись фіолетовим димом, відтягав їх у бік від залізничної колії, де люди в зелених комбінезонах розпаковували контейнери, оголюючи сріблясті фюзеляжі розібраних літаків. Крила, кіль і стабілізатор вантажили на тягачі, а сам фюзеляж ставили на колеса — «фальшиві шасі» — і довгим металевим водилом чіпляли за машини, що буксували їх по шосе до аеродрому.
Звуки пострілів насторожили лейтенанта, і тепер, помітивши групу, що підходила, він поквапливо зійшов з ґанку і попрямував їй назустріч.
— Що трапилось?
— Петров німця підстрелив, товаришу лейтенант!
— Я хотів лише…
— Потім, потім… Несіть його в приміщення і зробіть перев’язку.
Пораненого внесли в кімнату і поклали па кушетку. Сержант витяг з аптечки медикаменти і, скинувши з незнайомця закривавлені піджак і сорочку, взявся накладати пов’язку.
— Ну, Петров, доповідайте, що сталося!
Солдат здригнувся, відвів погляд од пораненого і, переступаючи з ноги на ногу, затинаючись, пояснив:
— Я стояв на четвертому посту, товаришу лейтенант… Ну, і той… охороняв площадку з літаками з північного боку. Аж тут цей німець… Вийшов з-за пакгауза, стоїть і дивиться… Я хотів відігнати його, та мені здалося, що в його руці біліє чи то блокнот, чи то зошит… І наче він щось записує… Тоді я вирішив затримати його. Дивлюсь убік, а сам до нього. Наблизився метрів на двадцять, наставив автомат і гукаю: «Ані руш!» А він шмиг за пакгауз… Я за ним… Вискочив з-за рогу, дивлюсь, а він прямує до лісу. Тоді я стрельнув у повітря і гукнув: «Стій!» Німець почав тікати, я за ним… Перечепився і випадково натиснув на курок… Ну, і… він упав…
Лейтенант похмуро дивився на солдата. Нещодавно він одержав догану через цього хлопчиська. У нього була на автоматі іржа, а кому перепало? Командирові взводу. Мовляв, погано виховуєте! А тепер насувається нова біда. НП. Надзвичайна подія. Німець, певно, не шпигун, а з тих цікавих, що люблять полупати очима, побачивши щось нове. Адже за пакгаузом пролягає дорога, і німці, місцеві жителі, часто позирають на дивовижні літаки, в яких замість звичайного гвинта — дірка. Вартовим не раз доводилося виряджати непроханих глядачів, а цей, бачте, надумав стріляти! Тепер почнеться: численні комісії, розслідування… І врешті дійдуть висновку, що винен знову-таки він, командир взводу.
— Ех, Петров, Петров! Заварили ви кашу…
— Але ж коли він чесна людина, навіщо тікати?
«А може, це справді шпигун? Адже прибула нова техніка, і ворогів вона, безумовно, має зацікавити…»
— Кажете, він щось записував? Сержанте, обшукайте затриманого!
З кишень пораненого сержант обережно повитягав усе, що там було: посвідку на ім’я Ганса Ріхтера, видану поліцією міста Еберсвальде, трохи грошей, благенький шкіряний портсигар з двома сигаретами і одним недокурком, газету і носовик. Ні блокнота, ні записної книжки, ні олівця або ручки, якими він міг би щось записувати, не було знайдено. Лейтенант дивився на це нехитре майно, і обличчя його ставало все більш похмурим.