Відчай
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: "Криниця"
- ISBN: 966–7575–37–3
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Відчай». Краткое содержание книги:
Після шаленого успіху фільму «Сімнадцять спалахів весни», виконуючи свою обіцянку перед мільйонною аудиторією, Юліан Семенов розповів про трагічні обставини життя М. М. Ісаєва (Штірліца) після повернення на Батьківщину.
Гостросюжетний детективний роман «Відчай» (1989) хронологічно завершує серію книг про Штірліца, який з волі Центру повернувся в Росію, в Москву. Він багато років був своїм серед чужих — і от став чужим серед своїх.
Абакумов спалив ці показання в себе в кабінеті, жахнувшись того, що стільки років вони валялися в спецархіві.
Довелося ліквідувати сорок співробітників, усіх, хто мав до цього причетність (членів їхніх родин заслали в Магадан, почали стежити за всіма знайомими; потім для підстраховки заарештували й тих).
Сталін тоді поклав на списку резолюцію «ВМСЗ» — «вища міра соціального захисту» (інколи писав «ВМП» — вища міра покарання»), бо Абакумов йому пояснив: «Вони зберігали архіви, пов'язані з наклепницькими заявами синів ворогів народу, які жили в Кремлі».
Один раз пихнувши, Сталін прополоскав рот тютюновим димом, відклав люльку на бік («Що б я робив без Виноградова, Вовсі й Когана? Чверть століття вони зі мною, чверть століття тримають мені форму, оце так розумники») і неквапливо мовив:
— Коли я їхав у Лондон, до Леніна, на з'їзд, один з делегатів теж багато говорив про англійську «специфіку». На мій погляд, усе-таки там немає ніякої специфіки… Одна острівна амбіційна гординя… І ми зіб'ємо цю саму міфічну амбіційну специфіку… Дайте тільки час… Отож не треба захищати Майського, його безглузде базікання посиланнями на якусь специфіку… Вся їхня специфіка полягає в тому, що на сніданок дають вівсяну кашу, наче там не люди живуть, а жеребці з кобилами… І Майський і Еренбург нам потрібні… Поки що, принаймні… Ось прийдуть нові кадри, які вміють розмовляти з людьми Заходу без принизливого російського плазування, тоді й… Робіть свою справу, Абакумов… Інформуйте нас, а вже вирішувати дайте нам можливість… Завжди пам'ятайте слова нашого вчителя, нашого Ілліча: якщо Чека вийде з-під контролю партії, вона неминуче перетвориться в охранку, а то й ще гірше… Отак… За вами — інформація, за нами, ЦК, — рішення… Умовилися?
— Спасибі за вказівки, товаришу Сталін, звичайно, умовилися…
…Повертаючись після таких розмов додому, Абакумов відчував себе зовсім виснаженим, наче цілий день дрова рубав.
Єдине заспокоєння він знаходив у розмовах з дочкою, запрошував її у свій кабінет, пригощав дивовижними французькими цукерками і, слухаючи її веселе щебетання, розслаблювався, помалу заспокоювався, запевняючи себе в тому, що заради щастя дітей батьки мусять нести свій хрест, повсякчас дотримуючись при цьому умов гри — тих, які ніким не були написані, ніколи не публікувалися, вголос не проголошувались, але вони завжди існують в дійсності…
…Комурова міністр завжди приймав без черги, перериваючи зустрічі з іншими співробітниками, бо знав, як дружить Богдан з Берією.
Так і сьогодні він радо зустрів його й посадив за маленький столик, замовив порученцеві «ліптон» з англійським печивом «афтер ейт» і, розпитавши про домашніх, приготувався слухати свого могутнього підлеглого.
…Абакумов соромився признатися собі в тому, що панічно боявся Комурова. Він боявся його не тому, що бачив у ділі: і на фронтах, коли траплялася якась надзвичайна подія, і в камерах, де він сам катував тих, хто відмовлявся співробітничати зі слідством при написанні того чи іншого сценарію для процесу (працював у майці — волохатий, несамовитий; від нього смерділо потом, і це найбільше запам'яталося Абакумову: не крики начальника Генерального штабу Мерецкова, якого він мордував у липні сорок першого, а саме їдкий запах поту); він боявся Комурова тому, що не міг збагнути таємничої непослідовності його вчинків і пропозицій, котрі якимсь дивним способом виявлялися зрештою вершиною логічної умопобудови, закінченим, абсолютним кругом.
Може, він щасливчик, є такий сорт людей, яких завжди береже бог, а може, в ньому була схована якась таємна, невідома йому машина, яка вміла перетворити хаос у порядок.
Це останнє лякало його найбільше, навіть більше, ніж дружнє покровительство Берії.
Мені Берія також протегує, розмірковував Абакумов, він мою кандидатуру назвав, повік не забуду, зате я тепер буваю у генералісимуса частіше, ніж Лаврентій Павлович; хто знає, може, настане час мого торжества, коли я відчую, що на стіл Сталіна треба покласти ті матеріали, які без мого наказу, самі по собі надходять у цей дім, лягаючи плямою на Берію. Тут і думати нічого! А якби дізнався генералісимус про дівок маршала?! Коли б п'ять-шість, у кого цього не буває — а то ж уже до двохсот доходить! Дівок цих, як шлюшок, так і іменитих матрон, моя служба перевіряє: чи не ляпають язиком, чи немає молодих коханців з трипаком або сифілісом, чи не мають засуджених родичів…