Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
У свою чергу із правової норми, що виявляється за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього при тлумаченні ч. 4 ст. 81 ЗК, за допомогою висновку ступеню виявляється ще одна правова норма, відповідно до якої іноземці і особи без громадянства тим більше можуть отримувати в порядку прийняття спадщини землі несільськогосподарського призначення, на які не зазначається у ч. 2 ст. 81 ЗК. Логічна бездоганність висновку ступеню при цьому ґрунтується на забороні передачі у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам і іноземним державам земель сільськогосподарського призначення (ст. 22 ЗК): раз ті землі, що спеціально оберігаються від передання іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам, іноземним державам у власність, можуть переходити у власність іноземців і осіб без громадянства в порядку прийняття спадщини, то тим більше іноземці і особи без громадянства можуть отримувати в порядку спадкування землі несільськогосподарського призначення, хоч би вони і не підпадали під дію ч. 2 ст. 81 ЗК. Оскільки право власності при цьому отримується на підставі ч. 4 ст. 81 ЗК, то у разі отримання іноземцями і особами без громадянства в порядку прийняття спадщини права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, не зазначені в ч. 2 ст. 81 ЗК, ці земельні ділянки підлягають відчуженню відповідно до ч. 4 ст. 81 ЗК і з дотриманням правил ст. 145 ЗК.
6. Без використання висновку ступеню не може бути задовільно витлумачена ч. 1 ст. 231 ГК («законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається»). У цьому законодавчому положенні текстуально закріплюється правова норма, яка забороняє в господарському договорі змінювати розмір штрафних санкцій, встановлений законом. Однак тут немає відповіді на запитання про те, чи можна в господарському договорі встановити умову, якою б виключалось застосування штрафних санкцій, встановлених законом стосовно даного виду зобов’язань. Жорстко формальне тлумачення цього законодавчого положення буде таким, що таку умову в господарському договорі встановлювати можна. Але при цьому ігнорується правова норма, яка логічно закріплена в ч. 1 ст. 231 ГК: якщо забороняється змінювати в господарському договорі розмір штрафних санкцій, встановлених законом, то тим більше забороняється встановлювати в господарському договорі умови, що виключають застосування штрафних санкцій, встановлених законом щодо даного виду зобов’язань. Інша справа, що такі умови господарських договорів не є нікчемними, вони є оспорюваними, а тому підлягають застосуванню за відсутності позову про визнання їх недійсними.
7. Частина п’ята ст. 75 ГК встановлює: «державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об’єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами... Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України». Правова норма, яка текстуально закріплена в цьому законодавчому положенні, не поширюється на казенні підприємства. Але ж метою цієї правової норми, як це випливає із її контексту, є обмеження права державного комерційного підприємства розпоряджання майном, яке закріплено за таким підприємством і є в державній власності. Ця мета має бути тим більше притаманною правовим нормам, що встановлюють правовий режим майна, яке закріплено за казенними підприємствами на праві оперативного управління. Тому, якщо майно державного комерційного підприємства, що належить до основних фондів, які не є повністю амортизованими, може списуватись з балансу лише за згодою органу, до сфери якого входить дане підприємство, то тим більше це правило має застосовуватись до казенних підприємств. Це стосується і застосування прискореної амортизації основних фондів.