Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
І насамкінець: до сильних сторін Японії належить довкілля. Продуктивність японського сільського господарства висока завдяки поєднанню помірного клімату, відсутності тропічних сільськогосподарських шкідників, високому рівню опадів, які припадають на літній сезон вирощування культур, і родючих ґрунтів вулканічного походження. Це сприяє здатності Японії прогодувати населення з найвищою в індустріальному світі щільністю проживання по відношенню до тієї невеликої частки японського суходолу (12 %), на якій зосереджено й населення, і сільське господарство. Стікання поживних речовин із тих родючих ґрунтів робить японські річки та прибережні води багатими на рибу, молюски, водорості та інші водні їстівні продукти. Японія займає шосте місце у світі з виробництва морепродуктів, які раніше добували лише в місцевих прибережних водах, а тепер їх виловлює по всьому світу японський риболовецький флот. Завдяки всім цим обумовленим довкіллям перевагам Японія вирізнялася у древньому світі тим, що іще приблизно за 10 тисяч років до появи сільського господарства японські мисливці-збиральники осіли поселеннями і почали виробляти череп'яний посуд, облишивши кочовий спосіб життя, що характеризувався бідним матеріальним забезпеченням. Допоки близько 150 років тому в Японії не почалося стрімке зростання населення, ця країна повністю забезпечувала себе всіма необхідними харчами.
А тепер перейдімо від сильних сторін Японії до її проблем. Коли економістів просять назвати найбільш серйозну проблему цієї країни, вони зазвичай відповідають: «Найбільш серйозна проблема Японії — це величезний державний борг». Цей борг наразі є в 2,5 раза більшим за річний ВВП країни, тобто дорівнює ціні всього того, що виробляється в Японії впродовж року. Це означає, що навіть якщо японці скерують увесь свій дохід на виплату державного боргу, при цьому нічого не залишаючи собі, то покриття боргу займе у них два з половиною роки. Ситуація погіршується ще й тим, що державний борг зростає ось уже кільканадцять років поспіль. Для порівняння зазначимо, що хоча американські консервативні фінансисти й висловлюють велику стурбованість державним боргом Сполучених Штатів, він дорівнює «всього лише» одному нашому річному ВВП. Серед європейських країн Іспанія та Греція сумнозвісні своїми економічними проблемами, але відношення японського державного боргу до ВВП удвічі перевищує грецьке і в чотири рази — іспанське (на момент написання цієї книги). Державний борг Японії сумірний із державним боргом 17 країн Єврозони, разом узятих, чиє сукупне населення втричі перевищує населення однієї цієї країни.
Чому ж японський уряд не пішов у відставку під тиском цього фінансового ярма або не оголосив дефолт? По-перше, більша частина боргу належить не іноземним кредиторам: власниками облігацій є окремі японські громадяни, японські підприємства та пенсійні фонди (якими володіє уряд), а також Банк Японії, і всі ці власники не висувають до японського уряду суворих вимог. Якщо ж говорити про грецький борг, то більша його частина належить іноземним кредиторам, які висувають Греції суворі умови і змушують її змінити свою фіскальну політику. Незважаючи на всі ті кошти, які уряд Японії заборгував своїм громадянам, країна є чистим кредитором[6] інших країн, які мають перед нею борг. По-друге, уряд навмисне тримає відсоткові ставки в Японії на низькому рівні (менш ніж 1 %), щоб стримувати обсяг урядових виплат за відсотками. І нарешті, японські та іноземні кредитори настільки впевнені у платоспроможності уряду, що продовжують купувати державні облігації. Фактично ці облігації є для японських громадян і підприємств основним способом вкладення своїх заощаджень. Але ніхто не знає, скільки іще зростатиме державний борг, поки кредитори Японії не втратять свою впевненість і уряд буде змушений оголосити дефолт.
Попри низькі відсоткові ставки, розміри боргу та кількість пенсіонерів свідчать, що боргові відсоткові ставки та видатки на соціальну сферу й охорону здоров'я «з'їдають» значну частину податкових доходів уряду. Це призводить до зменшення урядових фондів, які в іншому разі можна було б спрямувати на освіту, наукові дослідження й розвиток, інфраструктуру, а також на інші чинники економічного зростання, здатні стимулювати податкові доходи. Проблема поглиблюється тим, що встановлені урядом податкові ставки, а отже, й державні податкові доходи є відносно низькими за світовими стандартами. Зрештою, власники боргу — це переважно японці старшого віку, які вклали свої гроші або прямо (придбавши державні облігації), або опосередковано (отримуючи пенсії з пенсійних фондів, значною мірою інвестованих у державні облігації), тоді як кінцевими платниками боргових процентів є здебільшого японці молодшого віку, які працюють і сплачують податки. Звідси випливає, що фактично японський борг становить виплати молодших японців японцям старшого віку; він приховує в собі конфлікт між поколіннями і є формою боргової застави майбутнього Японії.
Пропоновані варіанти зменшення державного боргу включають у себе збільшення податкової ставки, зниження державних витрат, а також скорочення пенсій японцям похилого віку. Ці та інші пропоновані варіанти загрожують різними ускладненнями. Тому державний борг Японії є великою проблемою, яка існує вже тривалий час, посилюючись із року в рік. Однак для її подолання наразі не ухвалено жодного узгодженого рішення.
Іншими фундаментальними проблемами, про які найчастіше згадують самі ж японці, є чотири взаємопов'язані проблеми: роль жінки в японському суспільстві, низька народжуваність японців, яка продовжує знижуватися, зменшення кількості населення та його старіння. Почнімо з ролі жінок.
Теоретично, японські жінки та чоловіки мають однаковий статус. Японська конституція 1947 року, написана американською окупаційною адміністрацією і чинна до сьогодні, містить статтю (написану американкою), що проголошує рівність чоловіків і жінок. Цю статтю було прийнято всупереч несамовитій протидії японського уряду, а деякі японські юристи й досі висловлюють бажання скасувати її або змінити.
Насправді ж на шляху японських жінок до рівності постають численні суспільні бар'єри. Звісно, що перешкоди на кшталт тих, про які йтиметься нижче, існують і в інших країнах. Але в Японії вони суворіші, ніж в будь-якій іншій заможній індустріальній країні (окрім Південної Кореї); більшим, ніж деінде (знову ж таки, окрім Південної Кореї), є в Японії й розрив між чоловіками та жінками в аспектах охорони здоров'я, освіти, а також участі в економічному житті та політиці. Цей розрив, на мою думку, пояснюється тим, що, попри розвиненість і заможність індустріалізованої Японії, жінки в ній іще зовсім недавно відігравали підлеглу роль, розписану відповідно до суворих стереотипів. Наприклад, згідно із традицією, йдучи на людях зі своїм чоловіком, японка мала триматися на три кроки позаду нього. В цій книжці я схарактеризую соціальні бар'єри на шляху жінок в узагальненому вигляді, але вони, звісно, різняться залежно від місця та віку, тобто сильніше проявляються у провінції, ніж у Токіо, і більше серед японців старшого віку, ніж серед японської молоді.
Тендерні розбіжності в японських сім'ях часто називають «шлюбним пакетом». У них досі превалює неефективний розподіл праці, коли глава сім'ї працює за двох поза межами домівки, таким чином жертвуючи часом, який він міг би провести разом зі своїми дітьми, тоді як дружина сидить удома з дітьми, приносячи в жертву свою можливість кар'єрного росту на роботі. Роботодавці розраховують, що працівники (здебільшого чоловіки) залишатимуться в офісі допізна, а після роботи підуть із колегами до бару чи кав'ярні. Це позбавляє японських чоловіків можливості виконувати домашні обов'язки на пару зі своїми дружинами, навіть якби вони цього хотіли. Вони також виконують менше хатньої роботи, ніж чоловіки в інших заможних індустріалізованих країнах, бо проводять удома на третину менше часу порівняно з американськими главами сімей. Японські чоловіки, дружини яких також ходять на роботу, виконують не більше домашніх справ, ніж ті, чиї дружини є домогосподарками. Отже, в Японії саме жінки доглядають дітей, піклуються про своїх чоловіків, своїх старих батьків, старих батьків свого чоловіка та ще й примудряються займатися фінансовими справами родини у той вільний час, який у них залишається. Багато заміжніх жінок нині переконані, що стануть останнім поколінням японок, ладних тягнути на собі всю цю купу домашніх обов'язків.
6
Тобто кредитором, чиї активи переважають пасиви. — Прим. пер.