Якщо кров тече [UK]

Джером, який колись дратував Білла Годжеса (і обурював Голлі), іноді зображаючи балаганний акцент темношкірого — усі ті «а-слухаюсь, бос-а» і «аякже, маса!», — останнє слово випльовує.

— Ти придумав назву? — тихо питає Голлі.

Вони наближаються до повороту на Ковінгтон.

— Думаю, що назва є, але придумав її не я. — Джером начебто ніяковіє. — Слухай, Голліберрі, якщо я тобі скажу дещо, ти обіцяєш зберегти таємницю? Від Піта, від Барбі й моїх батьків? Особливо від них.

— Звісно. Я вмію берегти таємниці.

Джером знає, що це правда, але все одно вагається, перед тим як зважитися.

— Мій проф із того курсу «Соціологія чорним по білому» послав мій реферат агентці в Нью-Йорк. Звуть Елізабет Остін. Вона зацікавилася, тож після Дня Подяки я відправив їй сторінок сто, які написав з літа. Міс Остін вважає, що це можна буде опублікувати, і не тільки для академічних кіл, вище яких я не намірявся стрибати. Вона вважає, що може зацікавитися хтось із найбільших видавців. А назвати книжку запропонувала як бар прапрадіда. «Чорна Сова: злет і падіння американського гангстера».

— Джероме, це ж чудово! Книжкою з такою назвою зацікавиться багато людей, точно.

— Чорних людей, ти хочеш сказати.

— Ні! Взагалі людей! Думаєш, «Хрещений батько» сподобався тільки білим? — Тоді її вражає одна думка: — Тільки що скаже на це твоя родина?

Вона думає про власну родину, котра навіки зблідла б від жаху, якби з їхньої шафи витягли на білий світ такого скелета.

— Ну, — каже Джером, — вони обоє читали реферат, і їм сподобалося. Звісно, книжка — це трохи інша річ, правда? Ще й така, яку прочитає набагато більше людей, аніж один викладач. Але ж, врешті-решт, минуло чотири покоління…

Джером говорить стурбовано. Він дивиться на неї, але вона це бачить тільки краєм ока. Коли Голлі за кермом, вона завжди тримає погляд прямо на дорозі. Ті сцени з фільмів, у яких водій по кілька секунд дивиться на пасажира, видаючи свою частину діалогу, доводять її до сказу. Їй завжди хочеться крикнути: «Дивись на дорогу, дурню! Хочеш збити дитину, поки залагоджуєш своє любовне життя?»

— Що думаєш, Голко?

Вона ретельно зважує.

— Думаю, слід показати батькам стільки, скільки ти показав агентові, — нарешті говорить вона. — Послухай, що вони скажуть. Зчитай їхні почуття і поважай їх. А тоді… рухайся далі. Опиши все — хороше, погане, огидне. — Вони дісталися з’їзду з шосе до Ковінгтона. Голлі вмикає поворотник. — Я ніколи не писала книжку, тож не можу сказати напевне, але думаю, що це потребує хоробрості. От що потрібне, як я думаю. Бути хоробрим.

«І те саме зараз потрібне мені, — міркує вона. — До дому залишилося три кілометри, а дім — це там, де серцю важко».