Якщо кров тече [UK]

Коли вони підходять до дверей, Шарлотта оглядає Джерома з виглядом «а він що тут робить?».

— Ти знайома з Джеромом, — каже Голлі. Це правда, вони бачилися кілька разів, і Шарлотта завжди наділяє його цим самим поглядом. — Він приїхав, щоб скласти мені компанію, і для моральної підтримки.

Джером якнайчарівніше усміхається до Шарлотти.

— Добридень, місіс Ґібні. Я сам себе запросив поїхати з Голлі. Сподіваюся, ви не проти.

На це Шарлотта відказує просто:

— Заходьте, тут задубнути можна.

Ніби це вони загадали їй вийти до них на ґанок, а не вона сама вискочила.

Сорок другий будинок, у якому Шарлотта живе з братом, відколи помер її чоловік, усередині перегрітий і так потужно пахне сухими парфумами, що Голлі хіба має надію не закашлятись. І що її не почне вивертати — це було б ще гірше. У маленькому коридорі стоять чотири столики, які звужують шлях до вітальні, аж прохід стає небезпечним, особливо через те, що кожен столик щільно заставлений фарфоровими фігурками, до яких Шарлотта має пристрасть: ельфами, гномами, тролями, янголами, клоунами, кроликами, балеринами, цуциками, котиками, сніговиками, нареченим з нареченою (кожне з букетом) і гордістю колекції, малюком-тістовиком — символом «Пілсбері».

— Обід на столі, — каже Шарлотта. — На жаль, усього лиш фруктовий салат і холодна курка, але на десерт буде торт і… і…

Її очі сповнюються слізьми, і коли Голлі їх помічає, вона відчуває — попри всю працю, якої доклала на сеансах з терапевтом, — хвилю неприязні на межі з ненавистю. Може, це і є ненависть. Вона думає про всі ті рази, коли плакала в присутності матері, а їй казали йти до своєї кімнати, «доки в голові не прочиститься». Їй страшно кортить кинути зараз матері в обличчя ці самі слова, але натомість вона незграбно обіймає Шарлотту. А обійнявши, відчуває, наскільки неглибоко під тонкою обвислою шкірою залягли кістки, й усвідомлює, що мати стара. Як вона може почувати неприязнь до старої жінки, котрій настільки очевидно потрібна її допомога? Відповідь, що спадає на думку першою: «Та легко».

За мить Шарлотта відштовхує Голлі, трохи скривившись, ніби зачула якийсь недобрий запах.

— Ходи до дядька й скажи, що обід готовий. Ти знаєш, де він.

Голлі знає. З вітальні долинає голос професійно збуджених коментаторів, що проводять передматчевий аналіз. Голлі з Джеромом ідуть одне за одним, щоб не зачепити котрийсь із експонатів фарфорової виставки.

— Скільки їх у неї? — бурмоче Джером.

Голлі хитає головою.

— Не знаю. Вона завжди їх любила, але відколи батько помер, геть втратила контроль. — А тоді, підвищивши голос і додавши штучної радості: — Привіт, дядьку Генрі! Готовий обідати?

Дядько Генрі, вочевидь, пропустив вихід до церкви. Він розім’як у кріслі з відхиленою спинкою, вдягнений у домашній светр, на якому видно залишки яйця зі сніданку, і джинси — такі, з еластичним поясом. Пояс тримається доволі низько, показуючи боксери з візерунком із крихітних синіх прапорців. Він переводить погляд з телевізора на гостей. Якусь мить не реагує, а тоді усміхається.