![Якщо кров тече [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Якщо кров тече [UK]
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2021
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Якщо кров тече [UK]». Краткое содержание книги:
— Це ми в кіно приїхали? — питає дядько Генрі в Джерома, коли той заводить «б’юїк» на п’ятачок перед входом до Центру турботи. — Я думав, що ми вибралися в кіно.
Він їде на передньому сидінні. Біля дому він серйозно намагався сісти за кермо, та Шарлотта з Голлі розвернули його в інший бік. Дядько Генрі більше не водитиме. Шарлотта витягла водійське посвідчення з братового гаманця ще в червні, під час його дедалі довшої денної дрімоти. А тоді сиділа за столом на кухні й плакала над ним.
— Я впевнена, що тут показують кіно, — каже Шарлотта. Вона усміхається й кусає при цьому губу.
У вестибюлі їх зустрічає така собі місіс Бреддок, котра ставиться до дядька Генрі як до старого друга, бере його за обидві руки й говорить, яка вона рада, «що ви з нами».
— З вами куди? — питає Генрі, озираючись. — Мені скоро треба на роботу. У документах такий безлад. З того Геллмана користі менше ніж нуль.
— Ви привезли його речі? — питає місіс Бреддок у Шарлотти.
— Так, — каже Шарлотта, й досі усміхаючись і кусаючи губу. Вона може скоро заплакати. Голлі знає ці ознаки.
— Я принесу валізи, — тихо каже Джером, але слух у дядька Генрі бездоганний.
— Які валізи? Які валізи?
— У нас для вас є чудова кімната, містере Тіббс, — каже місіс Бреддок. — Дуже світла і…
— Мене назвали містер Тіббс! — гукає дядько Генрі, дуже точно імітуючи Сідні Пуатьє, від чого молода жінка за столом і санітар, що проминав їх, сполохано озираються. Дядько Генрі сміється й розвертається до племінниці. — Скільки разів ми дивилися те кіно, Голлі? П’ять, шість?
Цього разу він називає правильне ім’я, від чого їй ще гіршає.
— Більше, — каже Голлі і розуміє, що може заплакати й собі.
Вони з дядьком передивилися разом багато фільмів. Може, він і любив Джейні сильніше, але коли вони вдвох із Голлі сідали на диван, поставивши між собою миску попкорну, вона була його кінонапарницею.
— Так, — каже дядько Генрі. — Справді. — Але він знову віддаляється. — Де це ми? Справді, де це ми?
«У місці, де ти, скоріш за все, і помреш, — думає Голлі. — Якщо тебе для цього не відвезуть до лікарні».
Вона бачить, як Джером надворі витягає з машини кілька валіз у шотландську клітинку. Також — чохол з костюмом. Чи вдягне ще колись її дядько костюм? Мабуть, так… але лиш одного разу.
— Ходімо глянемо на вашу кімнату, — каже місіс Бреддок. — Вам сподобається, Генрі!
Вона бере його за руку, але Генрі пручається. Він дивиться на сестру.
— Що тут коїться, Шарлі?
«Тільки не плач тепер, — думає Голлі, — навіть не думай». Але, от багно, трубу прориває, з неї порскає і ллє на повну потужність.
— Чому ти плачеш, Шарлі? — А тоді: — Я не хочу тут бути!
Тепер це не громовитий гук «містера Тіббса», а скоріше ниття. Наче дитина, яка розуміє, що їй зараз робитимуть щеплення. Він відвертається від Шарлоттиних сліз до Джерома, що заходить з його багажем:
— Агов! Агов! Куди ти несеш оті валізи? Вони мої!
— Ну… — каже Джером, але не розуміє, як продовжити.
До вестибюля заходять ретрохіти, що повертаються з походу в боулінг, під час якого, впевнена Голлі, чимало куль прокотилося боковими канавками. Санітар, що зупиняв дорожній рух піднятими руками, стає коло медсестри, котра ніби вигулькнула нізвідки. Вона широка в плечах і міцна в біцепсах.
Ці двоє підступають до Генрі та обережно беруть його за руки.
— Ходімо з нами, — каже чоловік, що прийшов з боулінгу. — Оглянемо ваш новий барліг, брате. Подивимось, чи вам сподобається.
— Що сподобається? — питає Генрі, але йде.
— Знаєте що? — каже медсестра. — У загальній кімнаті показують футбол, а в нас найбільший телевізор з усіх, які ви тільки бачили. Ви наче сидітимете на 50-ярдовій лінії. Заскочимо швидко до вашої кімнати, а тоді зможете подивитися гру.
— А ще в нас скільки хочете печива, — каже місіс Бреддок. — Напекли свіжого.
— А кого показують, «Клівленд»? — питає Генрі.
Вони наближаються до подвійних дверей. Він скоро зникне за ними. І там, думає Голлі, почне проживати тьмяну решту свого життя.
Медсестра сміється.
— Ні, не «Клівленд», вони вже вилетіли. «Балтимор». «Ворон кричить — клюй, топчи!»
— Добре, — каже Генрі, а тоді додає те, чого він ніколи на світі божому не сказав би, коли в його нервовій системі ще не почали іржавіти електроди: — Той «Клівленд» все одно просто купка пісюнів.
І він зникає.