![Якщо кров тече [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Якщо кров тече [UK]
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2021
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Якщо кров тече [UK]». Краткое содержание книги:
Голлі обходить стіл, опускається біля нього на коліна та обіймає. Це незграбні обійми, бо він сидить у кріслі, але й такі допомагають. Дамбу прориває. Коли він говорить поруч із її щокою, вона відчуває, як шкрябається його щетина.
— Собака мертвий.
— Що? — Вона ледве розчула слова за його риданнями.
— Щасливець. Ретривер. Покидьок, який викрав його задля викупу, розпоров йому живіт і викинув у канаву. Хтось помітив його, ледь живого, і відвіз до ветлікарні в Янгстауні. Де він прожив ще, може, з пів години. Вони не змогли нічого вдіяти. Не такий уже й щасливець, га?
— Гаразд, — каже Голлі, плескаючи його по спині. У неї самої течуть сльози, та і в носі розмокло. Вона відчуває, як воно витікає назовні. Пхе. — Все гаразд, Джероме. Все добре.
— Не добре. Ти сама знаєш, що не добре. — Він відхиляється назад і дивиться на неї, щоки блищать, борідка зволожилася. — Розрізали гарному собаці живіт, викинули геть з вивернутими нутрощами, а знаєш, що сталося далі?
Голлі знає, але хитає головою.
— Птах полетів геть. — Він утирає очі рукавом. — Тепер він у якійсь іншій голові, пречудово почувається, і все гімно починається з початку.
Незадовго до десятої години Голлі відкладає книжку, яку намагається читати, і вмикає телевізор. Вона трохи дивиться на балакучі голови на CNN, але не може знести їхнього торохтіння. Їй потрібні факти. Вона перемикається на NBC, де в заставці з похмурою музикою написано: «СПЕЦІАЛЬНИЙ ВИПУСК: ТРАГЕДІЯ В ПЕНСИЛЬВАНІЇ». У нью-йоркській студії з’являється Андреа Мітчелл. Вона починає з того, що повідомляє американцям: президент твітнув про свої «думки й молитви», як він робить після кожного такого жахіття: «Пульс», Лас-Веґас, Паркленд. Це порожнє базікання продовжується оновленим підрахунком: тридцять один загиблий, сімдесят три (о Боже, як багато) поранені, сім у критичному стані. Якщо Джером не помилився, це значить, що троє критичних уже померли.
— Дві терористичні організації, «Хуситський джихад» і «Тигри визволення Таміл-Іламу», взяли відповідальність за цей вибух, — каже Мітчелл, — але джерела в Держдепартаменті повідомляють, що жодна з цих заяв не підтверджується. Вони більше схиляються до думки, що підрив міг бути нападом одинака, схожим на той, який скоїв Тімоті Маквей, коли організував потужний вибух в адміністративній будівлі імені Альфреда Марри в Оклахома-Сіті у 1995 році. Той напад забрав сто шістдесят вісім життів.
«Багато з яких діти, — думає Голлі. — Убивати дітей заради Бога, ідеології або всього зразу — жодне пекло не може бути надто гарячим для тих, хто таке робить». Вона думає про Джеромового імлисто-сірого птаха.
— Чоловік, який привіз бомбу, був сфотографований камерою нагляду на вході до будівлі, — продовжує Мітчелл. — Ми виведемо цей знімок на екран на наступні тридцять секунд. Придивіться уважно і, якщо впізнаєте когось, дзвоніть за номером на екрані. За його арешт і подальше засудження встановлено винагороду у двісті тисяч доларів.
На екрані з’являється знімок. Він кольоровий і чистий як сльоза. Не бездоганний, бо камера встановлена над дверима, а чоловік дивиться прямо, але доволі хороший. Голлі схиляється вперед. Вмикаються всі її наточені робочі навички — і вроджені, і відшліфовані працею з Біллом Годжесом. Чоловік або засмаглий білий (не дуже вірогідно в цю пору року, але можливо), або походить із Латинської Америки чи Близького Сходу, або в гримі. Його вік вона оцінює як середину п’ятого десятка. На ньому окуляри в золотистій оправі. Чорні вусики невеликі й рівненько підбриті. Волосся теж чорне, коротке. Вона бачить це, тому що він без кепки, яка інакше прикрила б більшу частину обличчя. «Нахабний собачий син, — думає Голлі. — Він знав, що будуть камери, знав, що будуть знімки, й начхав на це».
— Не собачий син, — каже вона, не відводячи очей. Запам’ятовуючи кожну рису. Не тому, що це її справа, а тому, що це її природа. — Сучий син — ось хто він такий.
На екрані знову Андреа Мітчелл.
— Якщо ви його впізнали, телефонуйте за номером на екрані просто зараз. А тепер ми перемкнемося на середню школу імені Макріді й передамо слово нашому репортеру. Чете, ти ще там?
Він там, стоїть у колі світла від камери. Інші яскраві прожектори освітлюють середину пораненого боку школи. Кожна вивернута цеглина відкидає власну різку тінь. Ревуть генератори. Тут і там метушаться люди у формі, щось вигукують і говорять у мікрофони. Голлі бачить на деяких куртках букви «ФБР», інші належать Бюро вогнепальної зброї та вибухівки. Працює команда в білих захисних комбінезонах. Тріпотить жовта стрічка, що обмежує місце злочину. Усе схоже на контрольований хаос. Принаймні Голлі сподівається, що контрольований. Хтось мусить усім керувати — можливо, сидячи в тому «віннебаґо», який вона бачить у верхньому лівому куті кадру.