Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Українські джерела свідчать: була повністю розгромлена польська армія. Напасники втратили тільки вбитими та втопленими близько 12-ти тисяч людей. Хоча, звичайно, польський хроніст Длугош, який перший розповів про ту битву, польської поразки не визнавав. Але то вже інше питання. Вони ж досі нашу визвольну війну Богдана Хмельницького не визнають, а називають її бунтом і смутою. Імперська пиха не дозволяє! Зазначимо: проти поляків на боротьбу піднявся весь православний український народ. Тобто ми маємо повне право заявити, що українці (русичі) Поділля, виступивши зі своїми князями проти поляків 1430 року, ніяким чином не пов’язували себе ні з поляками, ні з литовцями, ні з будь-ким іншим. Вони чітко визначали себе, як окремий етнос, як окремий народ, що мав своїх князів-поводирів та свою релігію. І цю істину сучасним українським історикам слід чітко засвоїти. Бо давній подільський історик Юхим Сіцінський засвідчив і таке:
Ще в 1431 році «Поляки двинули частину свого війська з-під Кременця на Поділля…
По дорозі вони немилосердно опустошали все, що попадалося під руки. Лютовання Поляків підняло проти них селян Брацлавщини. Вони напали на Поляків і положили на місці до двадцяти знатних шляхтичів. Польському війську не удалося навіть дійти до Брацлава» [151, с. 110].
«1433 р. під Кам’янцем (князь. — В.Б.) Федір… знову розгромив польські війська, які очолював Кам’янецький староста Федір (Теодор) Бучацький (і навіть взяв того в полон. — В.Б.). У березні-квітні 1434 р. він (князь Федір. — В.Б.) знищив частину польського війська біля м. Цварко (Cwarsko) на Поділлі» [52, с. 102].
Підбуривши та залучивши на свій бік католицьку Литву, польський король Ягайло, по суті, розділив Велике Литовсько-Руське князівство на дві частини: нового Великого князя Сигізмунда підтримали Литва та Польща, а «На стороні Свидригайла зосталися Русько-Українські землі та Білоруські — Полоцьк, Вітебськ; Сіверщина, Київщина, Волинь та Східне Поділля».
Усе Велике князівство Литовсько-Руське розділилося на два ворожих табори.
«Литва посадиша великого князя Жигимонта Кестутовича на великое княжение на Вильни и на Троцех, а князи рустии и бояре посадиша князя Швитригайла на великое княженье Руское», — каже русько-литовський літописець» [151, с. 112–113].
За свідченням все того ж Юхима Сіцінського та сучасних істориків, «Свидригайло (Швитригайло; православне ім’я — Олександр, католицьке — Болеслав; бл. 1370 — 10.02.1452) — князь новгород-сіверський, великий князь Литовський (1430–32). У 1432–1440 рр. — великий князь Руський… вів боротьбу проти посилення Польщі, за незалежність Великого князівства Литовського (-Руського. — В.Б.).
Зазнавши поразки, Свидригайло у 1440 р. присягнув на вірність польському королю Казимиру Ягеллончику, за що отримав у пожиттєве володіння Волинську землю» [151, с. 138].
Звертаємо увагу читачів, що серед руських князів у ті часи існував термін — «Великий Руський князь», і то був не пустий звук. Великий Руський князь вважався другою за посадою людиною у Великому Литовсько-Руському князівстві, що, як ми писали раніше, засвідчив посол двох європейських королів Гілльбер де Ланноа. І такою людиною у ті роки був князь Федір (Острозький). Саме він та його син Федір очолювали спротив полякам і їх литовським католицьким сателітам, повівши за собою у 1430–1435 роках українських князів, бояр (шляхту) та простих людей-воїнів. І всякі шовіністичні вигадки про Федора Несвизького та інших Федорів, які немовби очолювали боротьбу проти поляків, а пізніше втекли за кордон, — є звичайними «доважками брехні» знаних уже нам псевдодрузів.
Розуміючи, що боротьба набирає затяжного характеру і невідомо, як вона закінчиться, то й цього разу на допомогу католицькому Польському королівству прийшов Папа Римський. Він змусив перейти на бік Польщі Тевтонський орден, який до того завжди підтримував Свидригайла та Волощину.
«Восени 1435 р(оку) під Вількомиром (м. Укмерге у Литві) відбулася генеральна битва. Війська Сигізмунда були підсилені польськими загонами… Свидригайло зазнав повного розгрому. У битві загинуло 13 українсько-білоруських князів, 42 потрапили в полон. Свидригайлові вдалося врятуватися втечею. На початку 1436 р. його тимчасовою столицею став Київ. Протягом кількох років Київщина, Чернігово-Сіверщина і Волинь не визнавали владу Сигізмунда» [148, с. 130].